Витягує побратимів з лап смерті

Наш герой — старший бойовий медик тернопільської артилерії Сергій на псевдо Док. Двічі мобілізований. Завжди — на червоній лінії, завжди — поруч з побратимами.  Рятує життя бійців, не думаючи про себе.

Найчастіше наш Герой чує два запитання: «Ти мене витягнеш?» та «Коли ти приїдеш?». Обидва спонукають до обіцянок, які мусить виконувати. І бійцям,  і — трирічному синові. 

Найбільше  боїться моменту, коли б довелося вибирати — кого витягувати з лап смерті. Тому, коли поранених було декілька поставив собі ціль — врятувати усіх. І врятував, пише “20 хвилин”.

Ворогів ще рятувати не доводилося, та якби поміж їх двохсотими виявив трьохсотого — рятував би. 

Про передову крізь призму клятви Гіппократа, про холоднокровність і гаряче серце — далі у матеріалі.   

Повернувся в ті ж місця

Ще у 14-му Сергій брав участь у формуванні артбригади. Тоді він був мобілізованим за власним бажанням. Тобто, маючи медичну освіту та досвід, попросився в армію, за перших зазіхань ворога на наші землі. 

За час повномасштабної війни йому не раз доводилося бувати в тих же місцях, що й тоді, в АТО. Та найяскравіші спогади — з рідного Києва. Тоді батальйон Сергія стояв за Площею Шевченка до Вишгорода — зупиняли кацапські колони, які рухалися з напрямку Бучі та Ірпені. Там пройшов і жахливе перше бойове хрещення. 

— Касетні снаряди з ракетним пальним розривалися просто над нами —десятки вибухів — від них загоряється все, навіть замерзлі стовпи, — пригадує Сергій. Найважче, коли є декілька важких поранених, а рішення — кого витягувати за тобою, коли в першу чергу намагаєшся врятувати найважчого — є ризик втратити всіх. Тому і вибираєш того, кого ти можеш реально витягнути. Тоді були троє поранених бійців і наш бойовий медик — Мар’яна.  

Найпершу допомогу Док надавав саме молодшій колезі. Моторошно, та її розірване обличчя виявилося найлегшим пораненням. Після наданої допомоги вона сама змогла дійти до дороги, звідки її довезли до евакуаційного автомобіля. Тим часом обстріли продовжувалися, а Сергій надавав домедичну допомогу складнішим пораненим. На щастя, тоді врятував усіх чотирьох. 

«Витягує» і навчає

Найперше, що він зазвичай чує, коли підходить до пораненого, це запитання: «Ти мене витягнеш?». «Витягну», — автоматично напрошується відповідь, а далі — важко не стримати обіцянку. І так, дякувати Богу, склалося в його службі, що усі обіцянки виконує. 

— Звикнути до війни неможливо, — уже не вперше чуємо у проекті. — Та коли безпосередньо стикаєшся з тим, тоді припиняєш боятися, а це — найстрашніше, бо перестаєш реагувати на вибухи і можеш щось «спіймати». 

Із хлопцями Сергій перебуває безпосередньо на бойових позиціях, заряджає та носить з ними снаряди, допомагає виконувати усі завдання на передовій. Переймається побратимами.  Мовляв, хлопці — молоді, робота — важка, одноманітна.  На поранення реагують по-різному. 

— Буває, що при стресах охоплює істерика, я тоді кричу, гучно кажу, що треба робити — приходять в себе, — ділиться Сергій. — Коли везу, то балакаю з пораненими, питаю про відчуття. Чую: «Рука німіє». «Це добре, — кажу, — отже джгут накладений вірно». Такі слова їх заспокоюють, а для мене це потрібно, щоб контролювати, чи поранений не втрачає свідомості.  

Часом виїжджають на виконання завдань, роздивляючись на малі групи. Страшно без Дока. Вихід один: освоювати навички надання допомоги побратимам. Тому, як тільки випадає нагода, навчає хлопців надавати домедичну допомогу, щоб за його відсутності могли врятувати один одного.  

Водій-парамедик року

За спеціальністю Док — лікар-реабілітолог. Однак у мирному житті робота Сергія не пов’язана ні з медициною, ні тим більше — з війною. 

Він займався будівництвом. 

Любить облаштовувати домашній затишок: виклав на подвір’ї власноруч зроблену бруківку, змайстрував гойдалку.

В мирний час Сергій мав прекрасне захоплення — колекціонував монети і банкноти. Має два альбоми по сто листків. Почалося все ще у 2006 році,  коли подарували перший срібний долар. 

Дізналися ми про ще одну сторінку з життя Сергія, яка гартувала його як бойового медика. 

Декілька років працював водієм-парамедиком у Київській філії екстреної медичної допомоги. Обслуговували бориспільський напрямок. 

— До приїзду служби ДСНС ми вивільняли людей, які потрапляли в аварії, із понівеченого транспорту та надавали їм домедичну допомогу, — розповідає Сергій. — На таку роботу потрібні були люди з медичною освітою зі всіма категоріями водійських прав. 

Тоді він навіть був визнаний водієм-парамедиком року, та відзначений цінним подарунком — годинником від Бориспільської адміністрації.  

Не уявляє себе без автомобіля і на війні. Зі своєю “Крихіткою” не розлучається з початку повномасштабного наступу. Це не просто бойова машина, яка не раз вже бувала під обстрілами, це рятівниця бойових побратимів, безпека і впевненість на колесах. 

Діти купують гармату для тата 

Вдома на Сергія чекає велика родина: троє синів, двоє з яких уже давно дорослі, а наймолодшому — всього лиш три з половиною, дружина, сестра, батьки. 

Свою сім’ю він в перші дні війни вивіз з Києва у більш безпечне місце неподалік, де у них приватний будинок. Свого Героя усі чекають з нетерпінням. Найбільше запитує «Коли татко приїде?» найменшенький. За сім місяців війни Сергій був вдома лише два дні. І весь цей час буквально не випускав малого з рук. Розповідав дитині, що на роботі виганяє поганих дядьків. Дає їм спеціальні таблетки. Синочок все це слухав, а коли Сергій поїхав, попросив старшого брата купити в магазині татові гармату.  

Зі щемом поділився Сергій, що саме сини мотивують його бути там, де він є. Заради того, щоб молодь жила у вільній країні, щоб щасливо в ній росли діти. 

— Моя мрія — щоб діти наші жили в нормальному суспільстві, — додає Сергій. — Я не про Європу, у нас — свій менталітет, можна взяти від них найкраще, а жити тут — із нашими цінностями, розвиваючи свою країну без війни і без продажних політиків. Колись собі пообіцяв життя прожити так, щоб потім не шкодувати, тому й роблю, все, що вважаю залежним від себе. 

Лікар на колесах

Порятунок бійців у Сергія нерозривно поєднаний з його водійськими здібностями, підкреслив уже знайомий читачам проекту командир Дока на псевдо Тайфун.   

— Професіонал своєї справи, компетентний і дуже талановитий, — характеризує нашого героя командир. — Він піклується і про бойовий склад, і ремонтує машини, стежить за їх технічним станом, бо чітко розуміє, наскільки необхідний для його роботи транспорт. Надання якісної першої медичної допомоги і швидка госпіталізація поранених — це дві обов’язкові умови порятунку, які дуже залежать одна від одної. Тому він дбає про обидва пункти, беручи на себе повну відповідальність.