Вишивана доля сім'ї Марків

«Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками». Так само, як і в пісні, доля багатодітної сім’ї Марків вишита всіма кольорами. Родина живе у селі Куропатники Бережанського району. Здавалося б, звичайна сільська родина, але у цій хаті усі багаті талантами – від найстаршого до найменшого. Мати Галина й семеро її дітей об’єднані благородною справою – вишиванням. Найстаршій дочці Марії – шістнадцять, а наймолодшому Павлусеві – лише п’ять. Жінка вишиває ще змалку, до цього привчає і своїх дітей.
Використовує родина Марків нитки й бісер. Пробували вишивати стрічками, але поки що не вдається. Пані Галина вишиває скільки себе пам’ятає. Коли діти були малими, часу на це не було. Тепер вони підросли, тож жінка вирішила своє вміння передати їм.
«У мене навіть хлопці вміють вишивати. Тримати голку з ниткою поки не дозволяю лише найменшому Павлусику. Хоча скоро і він візьметься за цю справу. Бо дітей вчу вишивати з шести років. Інколи вони самі приходять, сідають поруч, показують схеми і ми разом беремося до роботи. Часом доводиться нагадувати, що у них ще не вишита картина, – розповідає пані Галина. – Вважаю, що дівчатка повинні вміти вишивати. Може, воно їм і не згодиться, але всяке в житті буває. Кожна повинна вишити бодай квітку на своєму весільному рушнику».
Коли почала вишивати, Галина Марків не може пригадати. Її навчила мама, яка вишивала хоругви та рушники до церкви.
«Я також із багатодітної сім’ї. Маю ще сестру і троє братів. І всі ми вміємо вишивати. Любов до вишивки прищепила мама. Вона вишивала до церкви хоругви, рушники, і ми вчилися».
Родина Марків живе у селі, де є чимала господарка. Та попри домашні клопоти завжди знаходять час  для вишивання. Більшість своїх робіт сімейство виконало узимку. Пані Галина зізнається, що вишивання її так «затягує», що часто навіть не до сну. За полотном вона провела чимало ночей.
«Намагаюся щодня знайти хоч півгодини для вишивання, але коли сідаю до роботи, не розумію, куди так швидко летить час. За вишиванням провела не одну ніч, але ця справа не втомлює мене, приносить задоволення і душевний спокій».
Допомагають мамі й доньки. Дівчата почали із вишивки бісером за готовими схемами. Сьогодні ж беруться за складніші роботи – вишивають сорочки.
«Брат попросив вишити для нього сорочку. Сам вибрав візерунок, мені ж доручив найскладніше. Я вишивала майже рік, але кінцевий результат йому сподобався. Найдовше вишивала картинку з собакою. Там дуже багато відтінків, тому довелося так довго працювати. Зрештою, я ще школярка, багато часу доводиться приділяти урокам, а за вишивання беруся лише у вільний час», – розповіла 14-річна Софія Марків.
Кількість вишитих рушників, суконь і картин родини Марків – не злічити. Вони й самі не можуть назвати точної цифри, адже деякі роботи залишають собі, якісь дарують або продають. Проте майже дев’яносто вишитих сорочок, суконь, ікон, картин, серветок і костюмів можна побачити на виставці, яку днями відкрили у Тернопільському обласному художньому музеї. Вона так і називається – «Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками».
Наталя ЛУКІВ