“Вишитий Тернопіль” презентували до Дня заснування міста

Тернополяни відзначають день народження Тернополя 15 квітня. З цієї нагоди презентували низку заходів та виставок, зокрема робіт відомої тернопільської майстрині Ірини Кошелінської, яка вишиває картини хрестиком. Полотна мисткині виставлені у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля».

Твори виконані в чорно-білих тонах (понад 20 відтінків), тож мають вигляд раритетних світлин. На них зображено давній Тернопіль.

За фахом Ірина Кошелінська – інженер-механік, а вишивка – то не лише її хобі, а покликання. До слова, тернополянка потрапила у Книгу рекордів Тернополя як авторка найбільшої колекції вишитих картин про Тернопіль. Вишивальниця вміло переносить зображення із фото на полотно, ретельно підбирає кольори, аби відтворити особливу красу і настрій старовинних храмів, замків і вуличок.

Часто роботи майстрині плутають з фото – настільки точно вона відтворює зображення. Якщо ж дивитися на полотна здалеку, то зображення стає об’ємним і з’являється так званий 3-д ефект.

Ірина Кошелінська знаходить старовинні фото, завантажує їх у спеціальну програму, яка створює схему для вишивки, і вишиває. Спершу над однією картиною працювала 3-4 місяці. Тепер цей час скоротився майже удвічі.

“Дуже багато старих красивих будівель у нашому місті знищили, – зі смутком каже мисткиня. – Зруйнований костел єзуїтів, синагога, парафіяльний костел. Я розшукую старі фото кінця 19 – початку 20 століття. Місто на них оповите особливим шармом і привабливістю. Стараюся обрати найцікавіші кадри, а ще дізнатися історію кожної будівлі, почути розповіді старожилів про неї”.

Пані Ірина захоплено розповідає історію створення кожного вишитого полотна – від пошуку фото до клопіткого підбору ниток, відображення найдрібніших деталей.

Також Ірина Кошелінська у вишивці відтворює історичні місця Тернопільщини, зокрема костел у Байківцях, Вишнівецький палац, Бернардинський костел у Збаражі.

Ірина Кошелінська розповідає, що іноді їй здається, що  вміла вишивати з народження. Спочатку створювала серветочки, картини, подушечки. Але дуже хотілося робити щось особливе. Тернопіль для неї не тільки місто, де народилася і живе з рідними, друзями, а найрідніше місце на землі.

Одна із картин для неї особливо цінна. На ній зображена вулиця Івана Франка.

“Це будівля сучасного Кінопалацу. Тоді це було польське гімнастично-пожежне товариство «Сокул», збоку – читальня, – розповідає майстриня. – У будинку поодаль працювала моя бабуся. Вона була компаньйонкою у пані. Якось вона сиділа біля вікна і вишивала, а мій дідусь ішов вулицею, побачив її і закохався. Вони одружилися і виростили четверо дітей, восьмеро внуків. Дуже шкодую, що не розпитувала своїх бабусь і дідусів та батьків про минуле нашого міста. Тоді здавалося, що вони будуть завжди, а зараз так хотілося б їх розпитати, почути історії про минуле. Навіть коли розглядаю старі фото і бачу на них людей, часто виникає думка: а якщо це мої рідні?”

Ірина Кошелінська  каже, що мріє вишити щонайменше сотню картин. Відтворити не лише минуле Тернополя, а й найвідоміші замки і храми нашої області.