Всяк свого щастя коваль: казка для дорослих

Колись давно, коли ще в ріках текло молоко, а на деревах росли бублики, жила собі дівчинка Марися. Росла собі Марися, поживала, добра наживала, слухала маму, слухала тата, тай виросла з маленької дівчинки у красиву дівку на виданні.

І сваталися до Марисі: цар, царевич, король, королевич і швець, і кравець, та припав Марисі до серця сусідський легінь, музикант Йванко.

– Марисю, не пара він тобі. – бідкалися батьки.

– Ледар він та ще й музика. Тобі господар потрібен, доню, а в нього окрім гармошки за душею ні гроша.

– Мамо, він, як заграє, як поведе бровою, аж серце мліє… Та за ним всі дівчата в селі сохнуть.

– Та що, доню, з тої вроди, не з нашої він породи – сумно мовила мати.

Не послухала Марися ні батька, ні неньки то ж незабаром відгуляли весілля.

І я там була, мед-вино пила, по бороді текло, а в рот не попало.

Взяла Марися своє придане (воли, корови, скриню всякого добра) тай поселилася з коханим в його убогій хатині.

– Нічого, – тішила себе молодиця, з коханим рай і в шалаші.

-У нас ще все попереду, і хата буде, і в хаті, і діточки. Аби руки і охота, буде зроблена робота – шепотіла Марися в Йванкових обіймах.

– А як же інакше, Марисю. Як будемо живі, то будем і ситі. – пробурмотів Іван.

Обернувся на бік тай захропів.

Марися молодиця роботяща, поки Йванко на на весіллі грає, Марися вже город засадила, поки Йванко після весілля спить, вона вже посапала. А зимою, щоб не сидіти без діла їхала Марися за тридев’ять земель в сусіднє королівство на заробітки. Живуть собі поживають Марися і ночі немає все робить тай робить, а Йванко грає.

Вже й хата на подвір’ї новенька, прибрана, мов квіточка, і в хаті все до ладу, і господарка ведеться. Тільки лелека, чомусь обминає їхнє подвір’я, а тут ще й у Йванка творча криза. Заволоділа ним зла чарівниця Оковита і почав Йванко в чарку заглядати. Не дарма ж кажуть:

– Біда як схоче, то й на гладкій дорозі здибає.

Поки Марися була на заробітках в іншому королівстві, Йванко продав корову:

– Треба оновити музичний інструмент. Хто мене з гармошкою на весілля буде замовляти. Тепер знаєш, які музичні гурти є з апаратурою, і ще з тою, як же її… о «тамандою» – жалівся сусідові.

Баян Йванкові привезли аж з далекого заморського королівства на електрику, але з творчої кризи це Йванка не вивело. Грав він тепер, хіба що біля магазину, своїм друзям почарківцям.

Марися не раз тягнула п’яного Йванка додому по серед ночі. І просила, і молила, і плакала.

– Опам’ятайся, Йванку. Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається. Не пий. – благалаю

Не слухав Йванко Марисі, вже й руку почав підіймати.

Марися з усіх сил намагалася вирвати Йванка з рук злої чаклунки Оковитої.

Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Дізналася Марися, що в одному королівстві в дрімучому лісі мешкає Баба-шептуха, яка допомагає таким, як її Йванко. Зібралася Марися в далеку дорогу, йшла вона день, йшла ніч і нарешті побачила в лісі стареньку хатину на курячих ніжках тай сама господиня нагадувала Бабу Ягу.

– Чого приперлася? – сердито пробурмотіла стара.

– Нічого твоєму Іванові не допоможе. Йди геть.

Марися заплакала.

– Та куди ж я серед ночі піду. Дозвольте хоч до ранку перепочити, а я вам за це і приберу, і на готую, і виперу, і попрасую…

– Бачу ти вправна молодиця – прошамкотіла беззубим ротом Баба-шептуха.

– Добре, залишайся.

Марися цілу ніч не зімкнула очей, на ранок хатина Баби-шептухи блищала, як нова копійка, в печі допікалися пироги, а на плиті булькав свіжий борщ.

– Моторна, ти Марисю. Допоможу я твоїй біді. – подобрішала на ранок стара.

– Йди додому, а у повний місяць піди до річки налови раків, залий їх горілкою тай підливай Іванові потрохи до їжі.

– Чим чорт не жартує, коли Бог спить. – пробурмотіла собі під ніс.

– Та йди вже, йди – випровадила Марисю з хати.

Марися летіла додому, мов на крилах. Нарешті дочекалася повного місяця, пішла на річку, наловила раків, зробила все, як Баба-шептуха веліла і почала боротьбу за свого Йванка зі злою чарівницею Оковитою.

Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Йшов день за днем і Марися таки витягнула Йванка з тенет злої чарівниці. Оковита таки відпустила Івана. Бузьок приніс Марисі і Йванкові маленьку Маруську, в сімʼї запанував мир і лад. І стали вони жити проживати і добро наживати.

Є тут не одна мораль, яку хочеш вибирай.

Ніхто не знає, що його в житті чекає.

Любов зла, – полюбиш і козла.

Знайся кінь з конем, а віл з волом.

Всяк свого щастя коваль.

Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець.

Галина КУХАРИШИН