Володимиру Колінцю – 70 років

Знаний громадський діяч, який 19 вересня відсвяткував ювілей, поділився з нами своїми спогадами.
– Народився в с. Кудинівці в родині колгоспників. Батьки трудились у колгоспі, а після роботи працювали вдома по господарству. Від перевтоми мама не виносила 3-х дітей. Вижили тільки двоє – я і моя сестра Надя. Батьки були греко-католиками, і мене підпільно хрестив греко-католицький священик. Він жив у сусідньому селі Підгайчики. Мене возили хрестити туди вночі.
Наша родина була гостинною. Щонеділі до нас сходились сусіди і розповідали, що радянська влада виробляла в селі після так званого возз’єднання у 1939 р. Я слухав і робив висновки. Ще змалку батько мені заповідав: «Не вступай сину в Комуністичну партію, бо то велика зараза!» Я його послухав, хоча, будучи комуністом, міг зробити кар’єру. В школі вчився дуже добре. Був одним із найкращих учнів. Дуже любив читати, навіть корову пасти гнав із книжкою.
Через рік після закінчення школи був призваний на службу в армію, а після служби закінчив курси офіцерів запасу і тоді без конкурсу вступив на факультет іноземних мов Львівського університету за спеціальністю «Старогрецька, латинська, німецька мови». Після закінчення був направлений в Бєльський педінститут Молдавської РСР викладачем латинської і німецької, де працював три роки. Після цього вступив до аспірантури в Інститут літератури ім. Шевченка АН УРСР на спеціальність «Давня українська література», оскільки багато творів давньої української літератури були написані латинською мовою. Там я познайомився з багатьма вченими-патріотами, зокрема з Л.Брюховецьким, В.Дончиком, М.Жулинським, майбутніми співавторами Проекту програми Народного Руху, а також з такими письменниками-патріотами, як І.Драч, Д.Павличко, В.Яворівський, які часто бували в інституті.
Після закінчення аспірантури два роки працював у Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка викладачем латинської мови. Там познайомився з такими патріотично налаштованими викладачами, як О.Забужко, В.Яременко, А.Погрібний, з якими часто розмовляв про українські справи. З 1985 р. працював в Тернопільському педінституті викладачем давньої української, зарубіжної літератури, латинської мови. Там познайомився з Г.Петруком-Попиком, М.Левицьким,  М.Куземко, Л.Крупою, художником Б.Ткачиком, краєзнавцем І.Геретою, актором І.Ляховським (згодом він був моєю довіреною особою на виборах до ВР у 1990 р.). З ними створили першу в Україні обласну Крайову організацію Народного Руху в ніч з 24 на 25 березня 1989 р. Ми, перші рухівці, відразу почали боротися за декомунізацію, демократизацію нашого суспільства, за відновлення державної незалежності України. До речі, у грудні 1989 р. на обласній конференції Руху прийняли передвиборчу програму Народного Руху, у 5-му пункті якої було записано: «Відновлення державної незалежності України». До ВР від Тернопільської області з 10 депутатів 8 були рухівці-демократи, до міської ради потрапило теж більше половини рухівців. Правда, в обласній раді рухівців було менше. У ВР рухівці створили блок «Народна Рада», яка за підтримки народу здобула кілька величезних перемог: було прийнято Декларацію про державний суверенітет України і Постанову №56-XII «Про проголошення незалежності України», тобто до прийняття Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 р.
У 1994 р. я був обраний головою Зборівської районної ради і на цій посаді працював 4 роки. Команда моя була рухівською. За цей час вдалося вивести район з економічної кризи, змінити на багатьох посадах комуністичних номенклатурників на демократів. Серед населення району ми проводили велику патріотичну роботу. Ніхто з членів моєї команди хабарів не отримував.
Працював у Тернопільському районі на посаді директора Центру соціальних служб для молоді, а потім – на посаді в.о. доцента обласного Інституту післядипломної освіти. У 1999 р. вступив в Українську академію державного управління при Президентові України. Одночасно заочно навчався в університеті Північного Лондона теж за спеціальністю «Державне управління». Після закінчення працював у Тернополі заступником начальника обласного управління культури. Перебуваючи на цій посаді, проводив просвітницьку, виховну роботу серед населення області. У 2008 році вийшов на пенсію.
– Ви багато друкуєтеся.
– Так, з 1989 р. друкувався в газетах Народного Руху «Тернове поле», газеті «Меморіалу ім. В.Стуса», «Дзвін», в газеті УРП «Тернистий шлях», у «Свободі», в «Тернополі вечірньому». Писав статті, давав інтерв’ю, звичайно, на політичну тему. Ставши депутатом ВР, друкувався в газеті ВР «Голос України», «Літературна Україна», інших. Писав на патріотичну тему, на тему боротьби з корупцією. Будучи державним службовцем, критикував центральну, обласну, міську владу. За це, працюючи на посаді заступника обласного управління культури, отримав догану. Але за підсумками 2006-2007 рр., став переможцем Всеукраїнського журналістського конкурсу в номінації «Антикорупційне розслідування».
– На які теми пишете тепер?
– Звичайно, на політичні. Я був ініціатором звернення до виборців «Чому в жодному разі не можна голосувати за Володимира Зеленського». В ньому, зокрема, було написано: «Схаменися, прийди до тями, українцю! Не дай себе збезчестити! Захистимо разом нашу Вітчизну від пройдисвітів!» Крім того, пишу передмови, післямови до деяких книг на патріотичну тематику, рецензії на деякі наші театральні вистави.
– Які ви отримали державні нагороди?
– Маю орден «За заслуги III ступеня», орден «Свобода», є почесним громадянином м.Тернополя, маю медалі Помаранчевої революції і Революції Гідності. Моє ім’я занесено до книги шани «Людина державного мислення» (2008 р.), до книг «Сто років державності. Імена державотворців України» (2018 р.), «Почесні імена України. Еліта держави» (2019 р.)
– Які ваші плани на майбутнє?
– Дякую Богу, що дожив до 70 років. Зробив чимало для проголошення незалежності України, утвердження її державності. Тепер хочу все зробити для її збереження. Маю намір роз’яснювати людям, що теперішня державна влада – антиукраїнська і треба зробити все, аби її якнайскоріше позбутися. Видав книжку «Україна постала з Народного Руху», фотоальбом «Моє життя у світлинах». Ще хочу видати книгу моїх найцікавіших статей та книгу спогадів.
Володимир УКРАЇНЕЦЬ