29.11.2022 22:39

Повідомити про новину

Поширити:

Пробуджуючись вранці (ще можливо відносно спокійно виспатися), з прикрістю усвідомлюєш, що війна – це не тяжкий сон і не зникне одразу ж, як ти прокинешся. Це – реальність. Те, що є розбійним нападом і  супроводжується виявом усіх притаманних розбійникам звичок, воєнним відомством Росії і самим владіміром путіним скромно йменується “військовою операцією”.

Вони, можна припустити, не чекали, що триватиме вона так довго. А отже, мабуть, не очікували й такого повсюдного спротиву – і вже точно не сподівалися наштовхнутися на нього в тих регіонах, які заздалегідь вважали абсолютно лояльними до “русского міра”. А ще їх, вочевидь, фатальним чином ввела в оману “миролюбність” української армії в Криму в 2014 р. Однак уже перший український прикордонник чи представник якогось іншого роду військ, який зробив постріл по агресорах рано-вранці 24 лютого, дав їм зрозуміти, що гри в “Зарницу” цього разу не буде…

Взагалі ж, згадуючи тепер уже далеке мирне минуле і порівнюючи його з тим, що діється сьогодні, можна, з точки зору обивателя, констатувати відсутність почуття безпеки. Воно, напевно, присутнє в багатьох – навіщо приховувати? Не можна сказати, що ота сама безпека цілком відчувалася і в тому, колишньому житті. Щоразу, виходячи з дому, ти не міг бути на 100 відсотків упевненим, що повернешся назад, а не потрапиш, приміром, під колеса автівки, якою керує п’яний шоферюга. Чому він насмілювався сідати за кермо в такому стані? Тому, що був упевненим, що йому це нічим не загрожує – держава ніяк не могла поставити таких, як він, у жорсткі рамки й нагнати в їхні душі страху. І з деяким відтінком викривленої свідомості можна сказати, що російська навала прислужилася до того, що тепер автівки затриманих “під шафе” водіїв забирають на потреби оборони країни – щоправда, з обіцянкою повернути. А якщо якусь “мажорну” іномарку ще й на додачу потовчуть на блокпосту за те, що намагається проїхати поза чергою, то це сприймається як вияв вищої й недосяжної раніше справедливості, чогось на кшталт анархії часів Нестора Махна…

Згадане ж почуття небезпеки нині не спричинене окремими “безголовими” неандертальцями – воно має системний, організований характер, і за ним стоїть держава, яка визнала за можливе для себе нав’язувати свою волю всьому світові. Ну, і як елемент цієї стратегії – розправитися з країною-сусідом, яка наважилася виявити непокору й обрати свій власний шлях.  Про це попереджав ще в 2014 р. покійний нині Євген Марчук; не раз про таку можливість розвитку подій згадував і колишній радник В.Путіна Андрій Іларіонов, але їхні застереження багатьма сприймалися… ну, як вже зовсім фантастичний варіант, якась страшна казка. Однак Росія нині наче заповзялася довести правдивість рядків своєї давньої пісні “мы рождены, чтоб сказку сделать былью”. Те, що здавалося немислимим у Європі в ХХІ столітті, на жаль, стало страшною реальністю.

І якщо вже зайшла мова про різні числа та їхнє значення, то, може, не такими вже й шарлатанами є нумерологи, які всі явища схильні пояснювати фатальним чи сприятливим збігом цифр і чисел? Нещодавно довелося натрапити на просто таки моторошний збіг дат:

28.07.1914 – початок Першої світової війни (сума складених чисел становить 68)

1.09.1939 – початок Другої світової війни (сума теж становить 68)

24.02.2022 – вторгнення Росії в Україну (68)

Що це: простий збіг, чи продиктована якимись надприродними і незбагненними силами закономірність? І до чого вона призведе. За вищими законами людської та Божої справедливості мала б обернутися тяжкою карою для того, хто ініціював всю оту колотнечу. Але отой ініціатор, схоже, не надто боїться такого фіналу, оскільки його придворні духовні чини, давно поставлені ним собі на службу, залюбки потакають йому й утверджують у думці праведності його політики.

Решта ж світу, в тому числі й та, що володіє величезною воєнною потугою, воліє не втручатися у трагедію, що розгортається нині на території на північ від Чорного моря. Якщо вірити тій же нумерології – даремно, адже рано чи пізно вони таки виявляться втягнутими у світовий катаклізм. Відомо ж бо, що агресор лише п’яніє та розпалюється від пролитої крові, а його апетити не вгамовуватимуться, а лише збільшуватимуться – якщо не повибивати йому зуби й не зламати щелепи.

США, світ і Європа наразі робити це остерігаються – не інакше як забули Мюнхен 1938 р., трагедію Польщі 1939-го, позування Гітлера на фоні Тріумфальної арки в 1940, повітряну битву за Британію в тому ж 1940 році… Нині ця забудькуватість обертається тим, що кожен українець не почувається в безпеці й часто з тривогою поглядає на небо й прислухається до гулу в нічний час. Буде Захід дотримуватися тієї ж лінії – через деякий час може опинитися в такому ж становищі.

Ігор ДУДА