VAR: і хочеться, і колеться?

Одна з особливостей Євро-2020, яка спостерігалася вже не раз: гравці команди, яка щойно забила гол, кидаються в обійми один одному, дико радіють, а з ними разом – і їхні вболівальники на трибунах і перед екраном телевізора. А через якусь хвилю з’ясовується, що всі ці емоції безпідставні та даремні: всевидячий VAR, виявляється, підгледів якесь порушення з боку команди, яка вже кинулася було святкувати успіх. Так було з голом швейцарців у ворота Уельсу, двома не зарахованими і цілком “чистими” на перший погляд голами французів у грі з німцями, голом вже самих німців у ворота Португалії та голом фінів у ворота збірної Росії… Три крапки тут видаються доречними – подібне, напевно, ще доведеться бачити не раз. Або ж інша ситуація: гравець садонув нишком суперника ліктем у штрафному майданчику (як це було в матчі Хорватія – Чехія), втішився тим, що суддя не помітив, але по недовгій хвилі кара таки наздоганяє його – після перегляду епізоду арбітр призначає пенальті.  Нічого не вдієш – справедливість і дотримання правил мають бути в пріоритеті, хоча й доводиться чути бурчання з приводу VAR – мовляв, вихолощує сутність гри, спотворює людські  емоції тощо. Звідси висновок: краще повернутися до того, що було раніше.
Оті парадокси VAR дещо нагадали мені життєву ситуацію, ніяк не пов’язану з футболом. Відомо, якою проблемою для багатьох сімей є наявність в них особи, котра зловживає алкоголем. Простіше кажучи, “алкаша”.  Згорьована дружина вже й зілля усіляке заварює, і крадькома паскудний тетурам підсипає пияцюзі в напої, і до ворожок ходить, і на розлучення подає, і… Аж тут раптом наче святий хату перелетів – все, “зав’язав”. Чи то закодувався, чи болячка якась сильна прихопила й перелякала, чи втрапив у якусь велику халепу, яка змусила нарешті взятися за розум. В оселі відтоді – мир, спокій і благодать. До певного часу. Минає місяць-другий – і новоявлений адепт тверезості починає нервувати, капризувати, висловлювати свої претензії. Підстава – “залізна”: я кинув пити, а ви цього не цінуєте! І тоді, зіткнувшись з “тверезою” тиранією, домашні починають думати, чи не краще було тоді, коли глава сімейства… пиячив. Ну, вип’є, трохи покричить, ляже, проспиться – і знову тихий, не “дістає” всіх, як тепер…
Здається, описане вище трохи схоже на оту кампанію з впровадженням VAR. Раніше всі виступали за те, щоб звести до мінімуму можливість суддівських помилок, які, як показує досвід турнірів найвищого рангу, можуть відіграти фатальну роль. Нарешті ввели VAR – і почалися скарги на “вихолощення сутності гри”. Справа, напевно, в двоїстості людської природи, яка виявляється у прийнятті інновацій, коли вони грають тобі на руку, і категоричному їх запереченні, коли події обертаються не на твою користь. Але ж зі справедливістю ніби все зрозуміло: вона або є, або її немає. І краще, коли вона таки є.
Так само, як тверезість краща за пияцтво…
Ігор ДУДА