gazpostach

В ДІТЯХ І ОНУКАХ БАЧИТЬ СВОЄ ПРОДОВЖЕННЯ



 Відомий в нашому краю аграрій, яскравий представник вітчизняного фермерства, сучасний менеджер, щедрий меценат, засновник хліборобської династії, заслужений працівник сільського господарства України, голова ФГ «Вікторія-92» Петро Іванович Пеляк 15 листопада 2020 р. зустрів свій 70-літній ювілей. 

Майже третину віку він живе полем і служить українській землі, яка постійно відчуває його дбайливі хліборобські руки. Уся його життєва дорога рясно встелена добрими справами, вагомими здобутками й повсякденною турботою про людей і рідний край. 

Народився ювіляр 15 листопада 1950 р. на Козівщині у мальовничому невеличкому селі Вікторівка в селянській родині переселенців. Дитячі роки минули у с. Плотича, де його батько, Іван Пеляк, у той час працював головою колгоспу. Тут Петрусь переступив поріг школи, про яку в нього залишилися приємні спогади на все життя, а Плотича в майбутньому стала йому другою малою батьківщиною.

Після закінчення Козівської десятирічки та Тернопільського фінансово-економічного інституту почав працювати у місцевому Теофіпільському радгоспі на посаді заступника головного бухгалтера, а з 1976 р. –  головним бухгалтером. Того ж року зустрів супутницю свого життя – Наталю Петрівну, яка студенткою Тернопільського фінансово-економічного інституту приїхала в радгосп для проходження практики і зачарувала його на все життя. Невдовзі у Вікторівці молоде подружжя на батьківському подвір’ї відгуляло весілля – так молодята навічно пов’язали свою долю.

Спочатку Господь подарував їм дочку, яку назвали Людмилою, а 1981 р. сім’ю поповнив синочок Олександр. Діти змінили долю молодого батька, і він замислився над тим, що має зробити в житті, який слід залишити, щоб нащадки колись могли сказати: «Це зробив наш батько!»

Тихим куточком, де можна перепочити від непростих буднів аграрія, для Петра Івановича є родина, домашнє гніздо. Тож, відчуваючи потребу у житлі, він 1981 р. взяв план під забудову у Вікторівці, яку разом з дружиною зводили сім років. На новому обійсті Наталя стала і господинею, і найпершим помічником та однодумцем чоловіка у подальших життєвих починаннях.

У період реформи в агропромисловому комплексі у 1986 р. Козівське райуправління сільського господарства було реорганізоване у районне агропромислове об’єднання (РАПО), куди на роботу керівництво району підбирало кращих висококваліфікованих спеціалістів. Так під цю категорію вибраних фахівців потрапив і Петро Іванович. Він не мав бажання залишати свого місця роботи, але на засіданні бюро райкому партії, де розглядали питання кадрів, його категорично попередили: «Або йдеш працювати в РАПО, а ні – будеш звільнений з посади в радгоспі». Так під примусом він очолив ревізійний відділ райагропромоб’єднання, де пропрацював до 1992 року.

На зорі незалежності України постало питання земельної реформи в аграрному секторі, при запровадженні якої, поряд із державною, було введено колективну і приватну власність на землю, що відкрило шлях фермерству. Відчуваючи потяг до землі і приватного господарювання Петро Іванович залишив чиновницьку посаду і одним із перших в районі, восени 1992 р., створив у Вікторівці приватне селянсько-фермерське господарство «Вікторія». Саме тоді на вікторівківській землі були прокладені перші скиби під посів озимини, а навесні –  ярини. Так з чистого листка розпочало свій літопис новостворене селянсько-фермерське господарство «Вікторія», яке згодом було перейменоване на ФГ «Вікторія-92».

Той непростий час початку 90-х років назавжди закарбувався у пам’яті Петра Івановича. Повільно конала тоталітарна радянська система, і в муках народжувалося нове життя. Україна перебувала у важкій економічній кризі. Панували галопуюча інфляція, безгрошів’я, бартерні розрахунки, нестримно зростали ціни на енергоресурси. Не працювали фабрики, заводи, банкрутіли підприємства. Не засівали поля, в колгоспах залишалися порожні комори та мільйонні борги перед кредиторами. Тисячі гектарів земельних площ заростали бур’янами. Порожніли тваринницькі ферми, руйнувалися виробничі будівлі. Більшість господарств не змогли працювати в нових диких ринкових економічних відносинах і зникли назавжди.

Проте в такому розбурханому морі економічного хаосу молодий вікторівківський фермер не зневірився у вибраному шляху, не залишив землю, а вперто, долаючи труднощі і ризики, що зустрічалися на кожному кроці, зумів вистояти і утвердитися. На порожньому місці, з нуля, посеред поля за селом він і почав закладати господарський двір, розбудовувати виробничу базу і накопичувати матеріально-технічні засоби та благоустроювати територію. А згодом висадив молодий сад із понад 1500 плодових дерев, що своєю пишнотою і весняним цвітом неймовірно прикрасив привабливу фермерську садибу, яку односельці шанобливо назвали «фазендою» і котра стала окрасою східної околиці Вікторівки.

Невдовзі, побачивши вдале господарювання фермера, односельці віддали йому для обробітку свої земельні паї, які він успішно почав обробляти. Крок за кроком, розвиваючи господарство, Петро Іванович наполегливо опановував хліборобську науку, набував досвіду та запроваджував у виробництво новітні технології. Це дало позитивний результат – і він з року в рік став досягати стабільних високих врожаїв зернових та технічних культур. Тож, починаючи із 100 гектарів, господарство невдовзі вже обробляло до 3 тисяч гектарів орендованої землі, і наприкінці 1990-х міцно стало «на ноги».

З часом про успішний розвиток ФГ «Вікторія-92» серед людей рознісся добрий поголос. Тож не випадково селяни занепалого плотичанського господарства у 2004 р. також висловили Петру Івановичу довіру і запросили його до свого села господарювати. Вони одностайно віддали йому для обробітку свої земельні, а згодом також майнові паї. І вже навесні плотичанські ниви, що до того лежали облогом, були засіяні.

Коли перед жнивами 2004 р. Плотича зазнала удару грізної стихії, то відбулося перше випробовування молодого аграрія на порядність, чесність і довіру. Фермерське господарство втратило тоді всі плотичанські посіви, що були знищені градобоєм, і люди не мали ніякої надії на розрахунок за паї. Проте Петро Іванович все-таки зумів вчасно з вікторівківської комори розрахуватися із пайовиками. Він старався підтримати село у важкий період, надаючи посильну допомогу людям у ліквідації наслідків стихії. Плотичанці тоді високо оцінили чуйність і людяність фермера, який назавжди заслужив у них щиру пошану. А Вікторівка і Плотича разом успішно розвиваються ось майже два десятиріччя, стали зразковими селами, єдиним пульсуючим організмом фермерського господарства.

Невдовзі плотичанський господарський двір наповнився адміністративною, сушильно-очисною, зернозберігаючою та іншою розбудованою виробничою інфраструктурою з високоефективною потужною сільськогосподарською технікою і агрегатами закордонного виробництва. А земельний банк господарства чимраз поповнювався за рахунок пайовиків із сусідніх сіл – Кального, Будилова, Таурова, Вибудова та інших.

Зараз на полях, які орендує фермерське господарство, постійно втілюються передові європейські технології, щоби землиця щедро відплачувала за працю високими врожаями. Щорічно господарство завершує свою діяльність з прибутком і рентабельністю, яка дає йому змогу вчасно виплачувати зарплату, розраховуватися з пайовиками та відраховувати платежі у держбюджет. А ще поповнювати пенсійні та соціальні фонди, спрямовувати кошти на виробничі та соціальні програми. І за всім цим стоїть мудрість прожитих літ, діловий підхід до справи, висока професійність Петра Пеляка.

Життя Петра Івановича насичене творчою хліборобською працею, щирою любов’ю до рідного краю, до усього, чим займається, до усіх, хто його оточує, хто є поруч. Він відомий також своїми благодійними внесками для українського війська, підтримкою ветеранів АТО та їх сімей, церковних і територіальних громад, закладів медицини, освіти, культури, спорту. Свідчення цьому – побудовані спортивні комплекси і шкільні дитячі майданчики, відремонтовані церкви, втілені в життя інші соціальні проекти. І, мабуть, немає такої сфери у життєдіяльності району, де б не відчувалася матеріальна чи моральна підтримка керівника ФГ «Вікторія-92».

Самовіддана праця Петра Пеляка високо оцінена державними, церковними, громадськими органами. Так, 1998 р. його господарство посіло третє місце на Всеукраїнському конкурсі «Краще фермерське господарство України» і стало відоме далеко за межами району. 1999 р. Петро Іванович став переможцем на конкурсі «Кращий за професією серед керівників АПК України». 2000 р. його ім’я занесене до «Золотої книги України». У 2003 р. він був нагороджений іменним президентським годинником, а 2004 – дипломом «Провідне підприємство України». 2006 р. перший серед фермерів області отримав почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». 2015 р. Петро Пеляк був удостоєний звання лауреата обласного конкурсу «Людина року» і віднесений до золотої еліти Тернопілля.

За вагомий вклад в розбудову України та її Збройних сил відзначений орденами та медалями Президентом України та громадськими організаціями. За заслуги в розбудові духовності України 2016–2017 рр. удостоєний кавалера двох орденів Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III–II ст. та орденом Святого Архістратига Михаїла II ст., а також подячними грамотами від владик і громад. А у 2019 р. його прізвище занесене до довідниково-енциклопедичного та біографічного видання «Державні нагороди України. Кавалери та лауреати».

Петро Іванович подолав тривалий шлях, де траплялися і труднощі, і удачі, але найголовніше – це шлях сіяча добра й правди, який завжди вболіває за благо рідного краю та його людей. Тож, зустрічаючи свій 70-річний ювілей, він пишається тим, що третину свого віку віддав служінню українській ниві, що зумів створити сучасне потужне сільськогосподарське підприємство, яке приносить користь людям. Він пишається, що заснував сімейну хліборобську династію Пеляків, залучивши до справи сина, дочку, зятя, невістку і навіть найстаршу онучку – студентку Анастасію. Своїм нащадкам мудрий батько і дідусь передає основоположні цінності добра, правди й праці, котрими й сам керується в житті та професії.

«Тепер я зовсім щасливий, –  каже він, – і особливо тішуся тим, що впізнаю себе, молодого, у своєму синові Олександрові, який впевнено перейняв від мене досвід управління нашим фермерським господарством і став дбайливим господарем на рідній землі. Тож в дітях і онуках бачу своє продовження».

Проте, незважаючи на вік, Петру Івановичу спокій ще не сниться. Сповнений енергії і сили він і надалі продовжує вибудовувати стратегію господарювання, обмірковує нові плани на майбутнє, аби ниви завжди колосилися рясно. Бо працювати від сходу сонця до заходу упродовж багатьох років і знати, що кожен день минув недаремно, а приніс багаті плоди, – це і є те невичерпне джерело радості й творчої наснаги успішної хліборобської долі.

 Тож у цей святковий день його вітають колектив ФГ «Вікторія-92», діти та онуки, рідні та друзі. Бажають міцного здоров’я, плідної праці і Божого благословення на добрі справи задля процвітання фермерського господарства і України в цілому ще на багато років. Хай усі добрі справи, які він зробив для людей, повернуться сторицею у радісних подіях, щасливих і щирих усмішках.

Многая літа вам, Петре Івановичу!

Іван ДУФЕНЮК

смт Козова

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*