Учитель, етнограф і приятель Франка

 
До 150-ліття від дня народження громадського діяча Галичини, уродженця нашого краю Луки Гарматія.
Народився Лука Васильович Гарматій наприкінці 1866 року в с.Лучка нині Тернопільського району. 1848 року його батько Василь Гарматій був обраний послом до австрійського парламенту. Разом з друзями Л.Кобилицею і І.Капущаком виступав за скасування кріпацтва, за впровадження української мови у школах, державних установах. Повернувшись із Відня, заснував у селі школу, брав активну участь у громадському житті краю. Син Лука після закінчення вчительської семінарії 1887 року вчителював у початкових школах на Поділлі, а з 1893 року – на  Гуцульщині.
Усі сили Гарматій-молодший віддавав вихованню гуцульських дітей і заохочував до самоосвіти дорослих. Разом з о.Волянським заснував у селі читальню. А в листі до І.Франка 1899 року просив надіслати свої твори та  журнал «Житє і слово». Поміщику Пшибиловському не сподобалась активна діяльність учителя, і він домігся, щоб його перевели в сусіднє село. Але й там, наперекір війтові і москвофілу-священику, Гарматій організував читальню, за що його перевели у Голови – найвідсталіше село на Гуцульщині. Там невтомний сіяч знань працював 12 років, писав відомий етнограф В.Гнатюк.
Незважаючи на протест голови шкільної ради о.Рожки, Гарматій записував до школи і тих дітей, які мали більше 10 років. У селі організував двокласну школу, вчив читати і писати дорослих селян. Від І.Франка та В.Гнатюка Гарматій отримував багато книг зі Львова, які дарував кращим та бідним учням. Учні нашого земляка стали активними учасниками гуцульського повстання 1920 року, а  Петро Шекерик-Дониковий – етнографом і письменником.
Лука Гарматій брав активну участь у виборчій агітації. За його порадою Микола Гулейчук намалював карикатуру на тих виборців, які підтримували урядових кандидатів. Вивішений на церковній брамі в Красноїллі малюнок викликав велике пожвавлення серед селян. На основі цього епізоду І.Франко мав намір написати  оповідання “Чудо в Красноїллі”. Гарматій зумів так організувати село, що під час виборів до парламенту 1907 року всі виборці, за винятком чотирьох, голосували за кандидата радикальної партії К.Трильовського. В 1908 році під час виборів до сейму жителі села Голови з ініціативи Гарматія підтримали кандидатуру радикала, селянина з Жаб’я Юрія Соломійчука. Але в результаті фальсифікації голосів він не був обраний.
Про авторитет Гарматія серед селян свідчить те, що в 1909 році його обрали членом громадської ради. Коли скупники худоби почали обдурювати гуцулів і давати низьку ціну, Гарматій порадив їм продавати воли на львівському і віденському ринках, і сам їздив у цій справі до Відня, щоби показати гуцулам дорогу.
Активна діяльність Гарматія не подобалася повітовим властям. Ще в 1904 році піп Рожка доносив на нього повітовій шкільній раді, але за Гарматія заступилася вся громада, тож він залишився у селі, організувавши навколо себе молодих учителів, які за його прикладом записували гуцульський фольклор і стали піонерами просвітництва на Гуцульщині.
Гарматій підтримував особисті зв’язки з українськими письменниками І.Франком, М.Павликом, М.Коцюбинським, Г.Хоткевичем, етнографом В.Гнатюком.
Чимало етнографічних і фольклорних записів Гарматія опублікував В. Гнатюк у  своїх збірниках “Коломийки”, “Народні оповідання про опришків”, “Колядки і щедрівки”. А низка фольклорно-етнографічних матеріалів і досі лежать неопублікованими у відділі рукописів інституту мистецтва, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН УРСР та Центральному державному історичному архіві УРСР у м. Львові.
З ентузіазмом Гарматій взявся збирати етнографічні матеріали про Гуцульщину і на прохання українського етнографа, педагога і культурно-освітнього діяча Галичини  В.Шухевича.
У 1910-1912 роках тричі на Гуцульщині побував Михайло Коцюбинський. Розмови з В.Гнатюком і Л.Гарматієм прислужилися письменнику в написанні чудової повісті “Тіні забутих предків”.
За активну участь у вивченні культури і побуту гуцулів Л.Гарматія з ініціативи І.Франка і В.Шухевича в 1905 році обрали членом етнографічної комісії наукового товариства ім. Т.Шевченка. Він також був активним членом українського педагогічного товариства.
У 1912 році Гарматій переїхав на Поділля. Косівське староство охарактеризувало його як небезпечного радикала, і тому не відразу він отримав роботу в школі в с.Могильниці Теребовлянського повіту. Та незважаючи на це, у 1913 році селяни обрали його до крайового сейму.
На Теребовлянщині Гарматій займався археологічними дослідженнями. У роки Першої світової війни працював в Австрії, Моравії у школах при таборах евакуйованих та інтернованих людей. 1920 року повернувся до Могильниці, де вчителював до смерті.
Нині багата етнографічна гуцульська колекція Гарматія прикрашає Державний музей етнографії та художнього промислу АН України, чимало творів народних умільців, зібрані Гарматієм, зберігаються у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини.
Петро АРСЕНИЧ,
завідувач відділу історії Івано-Франківського краєзнавчого музею