Тернопільська “Пташка” з казначейської родини

У травні минулого року багато українських та світових телеканалів транслювалися кадри виходу з оточення зі заводу «Азовсталь» славнозвісного полку «Азов» у Маріуполі. Багато людей спостерігали ці моторошні документальні моменти здачі в полон доблесних українських воїнів московським окупантам. Тоді усіх вразила постать дівчини з Тернопільщини, це була наша “Пташка”.

Перше питання: хто вона? І лише одна людина, яка спостерігала за цією картиною, розридалася – це була її мати Світлана Поліщук, керівник відділу звітності та бухгалтерського обліку Шумського управління Державної казначейської служби України (УДКСУ). Це ж її кровинка, донька Катерина, яка 19 травня 2022 р. з азовцями потрапила в полон до московських звірів. На той час їй виповнилося лише 21 рік.

Народилася вона 31 березня 2001 р. у м. Шумськ у родині Олександра та Світлани Поліщуків. У «Пташки» є ще старший брат Роман, 1994 року народження.

Катерина зростала допитливою та енергійною дівчинкою. Початкову школу закінчила у с. Соснівка, а 5-7 класи у сусідніх Бірках. Далі два роки навчалася у Шумському ліцеї та музичній школі.

“Майже щодня Катруся після уроків у ліцеї чи музичній школі, – розповів начальник Шумського управління УДКСУ Микола Солтис, – приходила до казначейства, щоб з мамою їхати додому у Соснівку. Вона завжди була веселою, усміхненою, наче маленьке сонечко, приносила у наш колектив особливий заряд енергії. Чимось нагадувала і маму – своєю вимогливістю, зосередженістю, вдумливим поглядом. Такою вона й понині залишається у моїй пам’яті, хоч спливло з того часу уже чимало років”. 

Після успішного закінчення Шумського ліцею та музичної школи Катерина Поліщук вступила на вокальне відділення музичного коледжу ім. С. Крушельницької, де навчалася у класі викладача Петра Лабатого. До речі, у 2020 р. цей навчальний заклад закінчила з червоним дипломом.

Катерина у той час захоплювалася малюванням, писала вірші, а ще була активною у громадській діяльності, займаючись волонтерством як член Національного корпусу. 2019 р. працювала на мотокурсах у Києві, виконуючи обов’язки адміністратора. У 2021 р. закінчила медичні курси і, як волонтер, доброволець, поїхала на передову в Луганську область, де у складі медичного батальйону надавала допомогу нашим воїнам. 

У лютому 2022 р., коли розпочалася повномасштабна війна, була госпітальєром у складі медичного батальйону, де виконувала обов’язки медсестри, надавала невідкладну допомогу побратимам по зброї.

5 березня під Маріуполем поранена і потрапила у військовий госпіталь. Кілька осколків потрапили у праву руку, а також в голову. Лікування проходила у Маріупольському військовому шпиталі, який кацапські нелюди розбомбили 16 березня. Так вона потрапила на металургійний завод «Азовсталь», де велися жорстокі бої з кровожерливим окупантом.

Пройшла весь шлях випробувань у підземеллях підприємства, надаючи невідкладну допомогу оборонцям полку «Азов», які мужньо захищали Маріуполь на цьому плацдармі. 

Особливо важко було переносити смерть побратимів по зброї. Але Катерина усе витримувала героїчно, щодня зустрічаючись з кров’ю, пораненнями і мужністю своїх побратимів-азовців. Доводилося ділитися і куском хліба, й ковтком води з пораненими українськими бійцями. 

16 травня командирами полку «Азов» та політичним керівництвом країни було прийнято рішення, заради збереження життя цивільних та воїнів, здатися в полон. Вихід азовців та цивільних знімали на камери, і ці кадри облетіли весь світ.

Коли Світлана Сильвестрівна, побачила це відео, то світ наче перестав для неї існувати. Єдина думка, що пульсувала повсякчас у її голові, була: як визволити дитину з полону? І вже 25 травня разом зі сином Романом розсилали запити в усі можливі інстанції: до Міжнародного Червоного Хреста, Служби безпеки України, Президента України, Міністерства оборони України з проханням включити її доньку Катерину до списків на обмін полоненими. 

Довгі місяці очікування звісток про свою доньку для матері здалися вічністю. Переживання, біль, сльози і щоденна материнська молитва в надії на повернення її кровиночки. А ще недоспані ночі, і безмежне очікування дива. І це диво сталося 21 вересня о 20 годині 33 хвилини… Дзвінок з невідомого номера нашої кореспондентки, яка передала телефон Катрусі. Серце матері з радості співало хвалу Всевишньому, що порятував її дитину від смерті. 

Після звільнення Катерина лікувалася, опісля проходила курс реабілітації… Телеканал «Рада» показав перше інтерв’ю з «Пташкою» після звільнення. Не піддалася на провокації, не скорилася, не відступилася від себе. А ще восьмигодинні допити під об’єктивом камери, щоб із відзнятого вирвати щось із контексту і використати для пропаганди на російських телеканалах. Нічого кацапським нелюдам не вдалося. Так і залишилася Катерина Поліщук нескореною. Та й самі москалі дивувалися, звідки у цієї дівчини такий незборимий дух українства? 

Псевдо «Пташка» вона вибрала ще сім років тому… Тоді з ініціативи начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області Петра Гринчишина проводили конкурс малюнків дітей працівників до 25-річчя проголошення Незалежності України. І тоді учениця Шумського ліцею, чотирнадцятирічна Катерина Поліщук, прислана свій малюнок, де зобразила пташку вільної України та національний герб – тризуб.

Цю її графічну роботу П. Гринчишин зберігав у себе. І коли відбулися знакові події у житті Катерини та її родини, п. Петро передав малюнок Світлані Сильвестрівні, який вона зберігає у рамочці в родинній оселі на видному місці, як найдорожчу реліквію. 

Нещодавно знову відбулася знакова подія у житті «Пташки», напередодні Дня волонтера Президент України В.Зеленський вручив Катерині Поліщук орден «За мужність» третього ступеня.

Варто також зазначити, що Тернопільська міська рада присвоїла волонтерці та парамедику Катерині Поліщук звання «Почесна громадянка Тернополя», а Тернопілля визнало її «Людиною року 2022». А ще Міжнародний лицарський орден Українського козацького братства ім. Св. Миколая та Асоціація українців «Разом» нагородили «Пташку» орденом «За заслуги в обороні та волонтерстві».

Володимир БАРНА, поет, журналіст,

голова Спілки слов’янських письменників України