Тернопільська модель Софія знялася для італійського глянцю L'officiel

 Тернополянка нещодавно повернулася з Мілана, де позувала перед камерами в одязі та аксесуарах від Gucci та Dolce&Gabbana За останній рік 16-річна Софія Лунгу встигла попрацювати моделлю у різних країнах світу. Постійні кастинги, фотосесії, співпраця з провідними фотографами, стилістами, візажистами, одяг відомих брендів – так живе тернопільська модель.  Софія вже працювала у модельних агенціях Стамбула, Пекіна, Тайбея. А також здійснила свою мрію – потрапила в індустрію моди у Мілані. Там дівчина провела півтора місяця. А днями полетіла працювати далі – цього разу знову у Стамбул на місяць.
Софія Лунгу – учениця 11 класу міської школи №4. У 12 років потрапила у тернопільську школу моделей Empire of Models. Потім брала участь у багатьох місцевих фотосесіях та показах мод, а рік тому вирушила працювати моделлю у Стамбул. Відтоді і почалися її подорожі світом та розвиток у модельній сфері. У результаті – фотосесія для італійського журналу L’officiel. Софія Лунгу —  перша тернопільська модель, яка досягла такого високого рівня. L’officiel – це французький журнал про моду, який видають у Парижі ще з 1921. Журнал вважають «Біблією моди». Видання також виходить у багатьох інших країнах.   Після завершення роботи у Мілані дівчина приїжджала до Тернополя на декілька днів. Про роботу моделі за кордоном, заробітки та перспективи Софія розповіла в інтерв’ю для «RIA плюс».
– Як ти стала моделлю?
– У дитинстві я ніколи не цікавилася нічим подібним. З п’яти років займалася танцями. У школу моделей мене привела мама. Вийшло так, що мене помітила власниця школи Емілія Монастирська, вона й попросила мою маму привести мене до неї. Так усе й почалося.
– Як вдалося знайти роботу за кордоном?
– Роботу мені шукає материнське агентство, із яким давно співпрацюю, – Empire of Models. Воно має своїх букерів. Це менеджери, які вирішують організаційні моменти та сприяють розвитку моделей. Вони і шукають роботу за кордоном, адже співпрацюють із тамтешніми модельними агентствами. Букер – це свого роду посередник між моделлю і закордонною фірмою. 
– Розкажи про міста, в яких ти вже працювала?
– Перше місто – Стамбул. Рік тому я була там два місяці, дуже багато працювала. Це досить дивно, адже зазвичай під час перших поїздок дівчата майже не працюють, а переважно ходять на кастинги. У Стамбулі брала участь у зйомках для каталогів одягу. Потім повернулася додому, буквально через місяць полетіла у Пекін. Там три місяці працювала в одній з топових агенцій, де фотографувалась в одязі для каталогів. Також брала участь у тижні моди в Пекіні. Звідти одразу полетіла в Тайбей, теж на три місяці. Загалом китайський маркет – трохи не моє, там більше люблять милих дівчат з постійною посмішкою. Найкраща робота була в Мілані, куди я мріяла потрапити з самого початку. Туди полетіла 1 лютого цього року. В Італії зустріла багато хороших фотографів, зробила купу цікавих фото, які поповнили моє портфоліо.
– Як ти потрапила на зйомки для журналу L’officiel?
– Одного ранку зателефонував букер і сказав, що в мене кастинг для журналу L’officiel. Вибрали лише трьох дівчат з нашого агентства, які їм сподобались. Спочатку сказали, що хочуть на нас подивитись, а потім відібрали двох. І ось я прийшла на кастинг, до речі, ще й спізнилася (посміхається — прим. авт.). Мене сфотографували, нічого особливого. Увечері мені зателефонувала букер і сказала, що я отримала цю роботу. Була надзвичайно рада!
– Як саме відбувались зйомки? 
– Фотосесія тривала лише день. Було дуже багато різних людей – працівники журналу, партнери, фотографи, візажисти. Моделі позували у вбранні різних колекцій – Gucci, Dolce&Gabbana, Chanel. Також ми рекламували нові брендові парфуми. Акцент у цій фотосесії робили на новій нюдовій помаді (натуральний колір – прим. авт.). Відповідно, створювали образ. Для фотосесії я одягала довгі спідниці, блузки з цікавим принтом від Dolce&Gabbana, а також сукню від Gucci. Це моя перша робота такого високого рівня. L’officiel з моїми фото вийде влітку, тоді ж мені дадуть і фотографії. Окрім того, у Мілані я брала участь у зйомках для ще одного італійського журналу, який виходить лише два рази в рік.  
– Чим відрізняється робота моделі у Мілані та Пекіні?
– Усім. Насамперед — ставленням до моделі. У Китаї роботодавець до моделі ставиться, як до речі, яку він купує і використовує в роботі по максимуму. Тобто ти працюєш, працюєш без упину, дають п’ять хвилин на ланч, далі – знову робота. В Італії повага набагато більша, там усе на вищому рівні. Хоча в Китай їдуть всі, бо там дуже багато роботи і велике різноманіття модельних агентств. Іноді на кастингах можна зустріти таких дівчат, на яких ніколи б не подумала, що вона модель. У Мілані такого нема, там більш суворий відбір. Узагалі в кар’єрі моделі важливу роль відіграє везіння. Важливо, щоб тебе помітили. Часом варто опинитися  в потрібному місці і в потрібний час. Приміром, я зустріла у Мілані одну модель, яка за півроку дуже серйозно виросла. Лише півроку тому вона вперше прилетіла в Італію, там її помітив стиліст Chanel. Після цього та дівчина декілька разів потрапляла на обкладинки Vogue, брала участь у показі від Chanel. 
– Які в тебе були найбільші заробітки? 
– Коли модель їде за кордон і працює в агентстві, воно її утримує. Їй видають апартаменти, кошти на їжу та проживання. Кожного вечора скидають на електронку розклад дня – кастинги, робота. Ось так ми працюємо. – У Туреччині я за два місяці заробила більше тисячі доларів. У Пекіні майже нічого не заробила. Я відробила мінус, але не вийшла в плюс. Це сума, яку маю виплатити до того, як почну заробляти. Мені потрібно було заробити чотири тисячі доларів і лише після цього брати гроші собі. Та зовсім не шкодую, бо побачила цікаву країну та здобула досвід. А от у Тайбей я поїхала на гарантію. Це означає, що мені в будь-якому випадку заплатять гроші. Це було дві тисячі доларів. Та як для моделі це небагато. Приміром, знайома модель, яка мала більший досвід і це була її 15-та поїздка, мала гарантію 15 тисяч доларів. Погодьтесь, це велика різниця.  – Яким є робочий день моделі? – Він може бути дуже різним. Наприклад, у Стамбулі я весь день працювала. Прокидалася о 7.00, закінчувала роботу о 18.00. Дуже втомлювалася. І хоч здається, що постійно вдягатись і перевдягатись – це зовсім нескладно, та насправді це важко. Тим більше, коли працюєш не день-два, а цілий місяць день в день. У Китаї було ще важче — більше кастингів, які починалися о восьмій ранку і завершувалися о восьмій вечора. Іноді після 11 кастингів я просто падала з ніг від утоми. Щоправда, вихідні у нас вільні, можна погуляти, оглянути місто. Найбільше мені сподобався Мілан – центр індустрії моди, знайшла там багато друзів.
  – Які риси повинна мати модель? Які твої секрети краси? 
– Модель повинна вміти бути різною, перевтілюватися, наче актриса. Також потрібно мати родзинку, бути впевненою в собі. Дуже велика проблема дівчат у тому, що вони закомплексовані, бояться відкритися, показати себе та свої емоції. Що ж до краси, то роблю маски для обличчя, для волосся використовую спреї, різні олійки, адже воно зазнає багато стресів. Аби бути у формі, відвідую спортзал. Дуже важливе здорове харчування.  На жаль, у поїздках немає мами, яка все приготує. Іноді приходжу з кастингів і їм усе підряд. 
– Як тобі вдалося вивчити англійську, адже без неї працювати за кордоном неможливо?
  – Було дуже важко. Під час своєї першої поїздки в Стамбул я майже не знала англійської. Школа дає певну базу, але немає практики. І от я прилетіла до Туреччини, отримала першу роботу. Коли мені роботодавець почав пояснювати все, мені було дуже складно, бо майже нічого не зрозуміла. Але я спілкувалася, тренувалася, і знання покращувалися. Найбільше мені допоміг Пекін і Мілан, де були моделі з інших країн, тому ми постійно спілкувалися англійською. Завдяки їм я вивчила мову. Коли приїжджала додому, займалась з репетиторами. Мовний бар’єр не повинен лякати. Якщо ви знаєте хоч пару слів  і маєте певну базу, не треба нічого боятися та їхати. Багато дівчат мені пишуть, що вони теж хочуть поїхати за кордон працювати моделями, але бояться, бо не знають англійської. Я теж не знала, але вивчила. І коли я була в Італії, для мене англійська вже була, ніби рідна.
  – Як поєднуєш роботу та навчання у школі? Чи задумуєшся над вступом до вузу? 
– Тут трохи складно. Треба здавати ЗНО, а я майже не готуюся. У школі мене підтримують і вчителі, і однокласники. Вони пишаються мною, що я в такому юному віці вже стільки досягла, хоч дехто заздрить. Щоразу я стаю на сходинку вище, але мені здається, що цього замало. Я хочу ще більше. Дуже хочу отримати роботу в Дубаї. Але там беруть лише з 18 років. Ким хочу стати в майбутньому, ще не визначилася. Вступатиму у вуз аж через рік. Подивлюся, що в мене вийде з роботою моделі. Якщо не зароблятиму стільки, скільки хочу, і не досягну рівня, якого хочу, піду вчитися. Уся моя сім’я хоче, щоб я стала лікарем. А мені хочеться подорожувати. Тому життя моделі мені дуже подобається. Ось я тиждень в Тернополі – і вже мені сумно.  – Моделям загрожує багато небезпек. Я вберегти себе від неприємностей? Як ставляться батьки до твого вибору? 
– Батьки переживають, хвилюються, і це зрозуміло. Але якщо працювати з надійними агентствами, які багато років на ринку, то боятися немає чого. Тому я дякую батьками за підтримку. Іноді вони самі підштовхували мене рухатися вперед. Тому раджу іншим дівчатам не боятися, а відкривати для себе світ. Звісно, небезпеки є, але це трапляється тоді, коли модель працює сама і не знає, у яке модельне агентство їде.    
Джерело: http://te.20minut.ua