Ситі гарбузами і щасливі

На базарі кілограм гарбузів вартує 15 гривень. Дорого? Порівняно з іншою городиною –  так. Але це – супер-їжа, й ті, хто вирощують смугасті черевані та жовтогарячі кулі у себе на городах, не натішаться.
Сімейство Федаків з Тернополя дуже любить гарбузи. Торік не вродила картопля, то вони надолужували гарбузами. І взагалі, так прикипіли до цього баштанного  плода, що цьогоріч  велику ділянку відвели під Мускат де Прованс та голландський грушеподібний сорт.
Жінка розповідає, що нарешті обзавелися своєю земельною ділянкою, бо раніше господарювали у родичів в селі. Ті переважно садили кормові сорти і восени пхали велетенські кулі на тачках до стодоли – для свиней. А Федаки садили їстівні сорти, і у багажнику легківки везли до міської квартири. Зберігали на лоджії, у комірчині і навіть під ліжком.
Придбавши у купі дві земельні ділянки біля Тернополя, Федаки стали власниками 12 соток землі. Вони фактично піднімали цілину посеред поля. Встановили відразу металевий будиночок і відеоспостереження. Відтак могли на екрані смартфона бачити, що коїться на їхній землі.
Було смішно спостерігати, розповідає жінка, як у чоловіка болісно морщилося чоло, коли він на екрані бачив, як зайці шматують зав’язки капусти, а надто цвітної. Бачив, а відігнати не міг, бо ж дача – за декілька кілометрів від Тернополя. Врешті, огородив земельну ділянку металевим забором і спекався нашестя довговухих.
Зараз Федаки дозбирують баштанні. Гарбузи, як і решта городини, вродили дуже добре – усе-таки це перший  урожай земельки. Дині і кавуни забрали ще за погожих днів, хоча, зізнаються, не усі плоди набрали необхідної цукристості. Мусіли завчасно, бо проти ворон огорожа не діяла, й ті нещадно дзьобали баштанні. А от гарбузів не рухають. Чоловік, не зважаючи на дощову погоду, порається біля урожаю. Гарбузи у багнюці, тож мусить їх мити перед тим, як складати у багажник. Жінка каже, що це недобре для зберігання, бо змивається природний віск, але іншого виходу немає.
Як зберігають гарбузи? У Федаків є гараж, а під ним погріб. Там споруджено стелажі, вистелені паперовими лотками з-під яєць. Кожен гарбуз загортають у газету й кладуть так, щоб не торкався до іншого, ну і, звісно, хвостиком догори.
Це стратегічний запас, який зберігається до пізньої весни. А от ті гарбузи, які залишають у квартирі, більше ніж до нового року не простоять. Темне, прохолодне, сухе місце – ось що потрібно гарбузові.
Мускат де Прованс (цей сорт жінка називає по-своєму – «ромашкою») – у вигляді ребристих куль, дуже смачний, солодкий, насиченого помаранчевого кольору, але менш витривалий у зберіганні. Тож ним ласують зараз. Голландський відклали на пізніше.
Федаки знають безліч рецептів страв з гарбузів, як от каші, супи, рагу й просто смажені чи печені гарбузи. Кажуть, що шанують автентичний смак, тому, наприклад, до каші не додають ванілі чи ще чогось. З гарбузів виходять неперевершені крем-супи.
Нещодавно Федаки прочитали про фермера з Миколаївської області, який одним з перших почав вирощувати в Україні гарбузи, що зберігаються три роки. Йдеться про незвичний для наших широт восковий гарбуз Бенінказа.  Фермер придбав насіння у Китаї, і, як згодом виявилося, екзотична Бенінказа добре почувається й в Україні.
Але як можливо, щоб гарбуз так довго зберігався? Завдяки природному захисту – грубому шару натурального воску. У Китаї колись навіть зіскоблювали цей віск і робили з нього свічки. Екзотичний гарбуз й на смак приємний. М’якуш плоду – молочно-біла, солодка й дуже запашна. Плоди смачні як і повністю дозрілі, так і в недостиглому вигляді.
Так от, тернопільські «гарбузолюби» мають намір розшукати миколаївського фермера й придбати насіння, а наступного року розмішати сімейство Мускат де Прованс та голландських грушеподібних китайською Бенінказою.
Ольга КУШНЕРИК