Син Поділля – професор трьох європейських університетів

До 170-ї річниці від народження Михайла Борисикевича, лікаря-офтальмолога європейської слави, професора університетів Відня, Інсбрука та Граца, засновника офтальмологічної наукової школи у Австро-Угорщині, і поряд з тим – незрадливого патріота рідної землі.
Шляхетний рід Борисикевичів віддавна відомий на Поділлі. З його представників у історичних джерелах найчастіше згадують Івана Борисикевича – одного з лідерів національного та громадського відродження Галичини, провідного діяча «Весни народів» 1848 року, заступника голови «Руської ради», ініціатора створення «Собору руських учених», почесного члена українського товариства «Просвіта», впродовж багатьох років – депутата австрійського парламенту.
Історія однієї з гілок роду Борисикевичів пов’язана з Чортківським повітом і починається від отця Михайла Борисикевича, греко-католицького пароха Білобожниці, а згодом – Зарваниці. Отець Борисикевич мав двох синів: Франца та Михайла.
Франц Борисикевич  від 90-х років ХІХ століття аж по міжвоєнний час був виборним війтом Білобожниці. Вдячна пам’ять про нього, як про людину надзвичайно шляхетну і мудру, досі живе серед літніх мешканців містечка.
Життєвий шлях його брата Михайла проліг далекими світами – йому судилося стати відомим у Європі вченим та лікарем-офтальмологом. Але рідного краю він ніколи не цурався – до останніх своїх літ щороку приїздив до рідного містечка, допомагав людям…
Народився Михайло Борисикевич 1 березня 1848 року у Білобожниці. Першу освіту майбутній вчений отримав у Бучацькій народній школі.  Наступні шість років навчався у Станиславівській цісарсько-королівській гімназії. Завершував гімназійну освіту у Тернопільській класичній гімназії – одночасно з Олександром Барвінським.
У 1866 році Михайло Борисикевич вступає на медичний факультет Університету Відня, який успішно закінчує у 1872 році. Упродовж двох наступних років опановує фах офтальмолога. Провадить лікарську практику в клініках Відня, у військовому шпиталі, започатковує власні дослідження у віденському Інституті загальної та експериментальної патології.
У 1887 році очолює кафедру офтальмології Університету міста Інсбрук, у 1992 році стає професором Університету міста Грац. Тут створює клініко-патологічну лабораторію, працює над поповненням наукової бібліотеки, пише головні свої наукові праці.
Йому належали піонерські дослідження мікроструктури сітківки, перші спроби протезування втраченого ока, новаторські методики оперативного лікування катаракти тощо… Його поєднували спільні наукові дослідження з багатьма «світилами» європейської науки, зокрема із славнозвісним анатомом та ембріологом Вільгельмом Ру, з Карлом Ніколадоні, Вільгельмом Лебішем, Володимиром Лукашевичем.
Але, навіть перебуваючи у зеніті слави та визнання, він ніколи не забував свою малу батьківщину – щороку приїздив до рідної Білобожниці і провадив безкоштовний прийом пацієнтів, котрі йшли до нього з усього Поділля. Багатьом з них він повертав зір і радість життя.
1899 року Михайла Борисикевича обирають деканом медичного факультету Університету Граца, але несподівано він помирає – у розквіті творчих можливостей…
Нам дуже мало відомо про його особисте життя. Знаємо лише, що у 1882 році він одружився, ще перебуваючи у Відні. Що його дружину звали Тереза Рідль…
Єдиною спробою увічнити пам’ять про Михайла Борисикевича в Україні поки що залишається пам’ятник, встановлений учнями славетного лікаря та професора у Білобожниці.  П’ятиметровий обеліск, витесаний з місцевого червоного каменю-пісковика, і досі височіє між деревами у самому центрі містечка. На жаль, портрет вченого, розміщений на обеліску при його спорудженні, з часом було втрачено. Але на цоколі обеліску все ще можна прочитати проникливі слова: «Коханому професорові – вдячні учні та колеги за його труд і праці». Погодьмося, в сучасній Україні не так часто студенти встановлюють пам’ятники своїм професорам. Вочевидь, наш земляк заслужив на щиру та глибоку повагу від сучасників – як учитель, дослідник і лікар.
Поза сумнівом, носити його ім’я було б за честь – і Чортківському державному медичному коледжу, і Чортківській центральній районній лікарні. 170-а річниця від народження нашого славетного земляка є для нас черговою нагодою подумати про це.
 
Олександр СТЕПАНЕНКО,
ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ».