Степан БАРНА: «Земельна реформа потребує фіналу»

Серед питань, які нині найбільше обговорюють у суспільстві (після електронного декларування статків нардепів і високопосадовців), чи не найактуальнішим та суперечливим є продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення як мінімум ще на один рік. Аналіз думок та аргументів із цього приводу дає можливість виокремити з них три визначальні позиції:  категоричне заперечення можливості ринку сільськогосподарських земель; вимога запровадити такий ринок землі невідкладно (її прихильники звинувачують тих, хто підтримав мораторій, у підштовхуванні до «чорного ринку» землі в Україні) і підтримка мораторію на продаж сільгоспземель до врегулювання на законодавчому рівні всіх процедур обороту земель сільськогосподарського призначення. Своїм баченням вирішення цієї проблеми ми попросили поділитися голову облдержадміністрації Степана Барну.
– Степане Степановичу, яку з цих позицій  підтримуєте ви?
– Однозначно – третю, бо чітко усвідомлюю: за нинішніх умов, коли Україна перебуває у стані війни, коли переважна більшість людей потерпає від безгрошів’я  і їх легко «зацікавити», на перший погляд, великими грішми, кинути наше суспільство у неприборканий ринок землі і залишити співвітчизників без землі було б безглуздям і навіть злочином. Саме з цієї причини Верховна Рада продовжила мораторій на продаж сільгоспземель, а Президент України підтримав це рішення…
– Але ж звучать звинувачення, що таке рішення суперечить вимогам МВФ…
– Це відверті спекуляції. Наскільки я поінформований, МВФ вимагає не негайного продажу сільгоспземель, а завершення в повному обсязі земельної реформи в Україні. Саме тому у цьому ж рішенні Верховна Рада доручила Кабінету Міністрів до 1 липня 2017 року розробити і внести на розгляд ВРУ проект закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. У ньому  мають акумулюватися всі головні проблеми, які до сьогодні залишаються невирішеними. По-перше, слід облікувати кожен клаптик землі. Чому з цього необхідно розпочати? Для прикладу: нині в Україні 6 мільйонів власників земельних паїв, а на початок земельної реформи (1995 рік) їх було 7 мільйонів. А куди подівся мільйон і чи хтось успадкував право власності на цю землю? Хто сьогодні отримує за неї орендну плату, а хто – прибутки?
Наступне, потрібно законодавчо визначити реальну ціну на сільськогосподарську землю. У країнах Європи вона сягає від 10 до 15 тисяч євро за 1 гектар. А в Україні якісні характеристики земель сільгосппризначення значно вищі!
І ще одне, на чому обов’язково хочу наголосити: продаж земель сільськогосподарського призначення – це лише один із елементів великого і складного ланцюга руху (обігу) сільськогосподарських земель. У світовій практиці успішно діють майже 20 інструментів (різновидів) поводження із землею. Їх застосування в Україні має зробити земельно–орендні відносини прозорими і справедливими, а ще дати власникам земельних паїв можливість вибору відповідно до їхніх потреб…
– Отже, обіг сільгоспземель за чітко встановленими правилами неминучий?
– Я вже сказав, що прийняття та дія закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, інших похідних законодавчих актів створить умови для чесної конкуренції та вибору. У цьому процесі візьмуть участь такі нові суб’єкти, як держава, банки, спілки… А нині на цьому полі панує абсолютна монополія теперішніх сільгосппідприємств–орендарів.
Ось лише кілька цікавих цифр: в Україні сьогодні приблизно 60 тисяч землекористувачів, а в Польщі, де значно менше орної землі, – майже три мільйони! У тій же Польщі немає землекористувачів, в обробітку яких було б десять, двадцять і навіть більше тисяч гектарів, а, для прикладу, в нашій області їх вісім (із 961) і орендують вони понад 120 тисяч або 23 відсотки земель. Є в Україні приклади ще «яскравіші», коли в руках однієї корпорації (а фактично одного олігарха) перебуває до мільйона гектарів селянської землі. Він там ніколи не
буває, навіть не знає, як там живуть люди… У цьому зв’язку, і це думка багатьох спеціалістів–аграріїв, слід законодавчо обмежити до оптимального рівня кількість земель сільгосппризначення, що може бути у користуванні однієї чи групи осіб. Це важливо з точки зору ефективності та бережливого використання земельних і особливо трудових ресурсів, і з огляду на критичний стан нашого природного довкілля, і з необхідності значно краще вирішувати соціальні проблеми, і, нарешті,  стосовно справедливості. Адже монополіст диктує усе, в тому числі й величину оплати за орендовану ним землю. Сьогодні її фіксований державою мінімальний розмір становить не менше трьох процентів від оціночної вартості землі. Ми в області вимагаємо тримати рівень оплати на позначці не менше 4 відсотків. Але це далеко не межа економічно обгрунтованої справедливості. За нинішніх умов високотехнологічного ведення аграрного  виробництва цей показник має становити як мінімум 10–15 відсотків. Таких прикладів чесності та порядності в області вже чимало, і ніхто з цих совісних господарів від цього не збанкрутував…
Є ще один фактор, який викликає пересторогу стосовно впровадження ринку землі, – це неконкурентність вітчизняного капіталу з іноземним, який, на думку противників ринку, може зайти в Україну і залишити наших співвітчизників без батьківської землі. У цьому випадку знову ж сподіваємося на мудрість та патріотизм держави, яка зобов’язана законодавчо передбачити і запобігти можливості таких ризиків.
Отож, лише комплексний підхід до завершення земельної реформи дасть можливість вивести аграрний сектор економіки на новий рівень економічних можливостей та інтересів.
Розмовляв Володимир БАВОРІВСЬКИЙ