Старійшина художнього гурту. До 80-річчя Євгена Удіна

Із-поміж славної плеяди відомих тернопільських художників, котрі, без сумніву, найкращі в Україні, Євген Удін виділяється дивовижним багатогранним талантом.
Євгенові Удіну однаково підвладні пензель, перо, фломастер, олівець. Художник упевнено почувається в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва (тому нині з повним на те правом викладає його курс у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка, й студенти буквально залюблені в Євгена Тимофійовича, у котрого, за його ж висловом, “рука не піднімається ставити погану оцінку, бо це – визнання власної неспроможності педагога навчити, захопити молодь”). Йому однаково добрі вдаються пейзажі, натюрморти, портрети, жанрові картини, написані аквареллю та олією, але особливо сильний він у графіці, де його стиль неможливо сплутати ні з чиїм іншим, бо він позначений печаттю оригінальності найвищої проби. Станкові та прикладні малюнки з мільйонами деталей, кольорові та чорно-білі автолітографії (згадаймо хоча б серії про Тернопіль, міста та містечка області, “Сенеж”, “Старовинний Львів” і “Новий Львів”, “Великий кременчанин Юліуш Словацький”, “Костели Жешува”, за які митець відзначений на рівні польських єпископа та керівників цього міста), книжкові ілюстрації до текстів знаних майстрів слова. Екслібриси відомих краян не залишають байдужим нікого – ні того, хто добре знає Є. Удіна і стежить за розширенням тематичних обріїв та поглибленням його творчості, ні того, хто бачить Євгенові роботи вперше. А ще в скарбниці його здобутків – медалі й пам’ятні знаки, плакати, колажі…
Є. Удін день у день продовжує схиляти мудру, вже суціль вкриту сивиною голову над черговим аркушем у робітні. Й без нього, уродження Донецька, випускника Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (нині – Українська академія друкарства), вже не можна уявити мистецький Тернопіль, де Євген Тимофійович проживає й творить уже 53-й рік і де його роботи прикрашають найпрестижніші зали, не кажучи вже про приватні зібрання колекціонерів.
Він – надзвичайно обов’язковий та пунктуальний, прекрасний організатор. Усі, хто мав з ним справу, знають: слово Удіна – міцніше криці. Якщо ви домовилися з паном Євгеном про зустріч – можете звіряти в момент його приходу годинника. Якщо Євген Тимофійович пообіцяв щось зробити – виконає неодмінно. І при цьому – без жодного апломбу, що, здавалося б, мав би бути неодмінним супутником художника такого високого рівня. Всеукраїнська і закордонна слава, традиційні запрошення на міжнародні пленери, десятки престижних нагород не запаморочили йому голову, він залишається простим і доступним, органічно комунікабельним. У цьому я десятки разів пересвідчився, працюючи разом із Євгеном над виданням і своїх, і чужих книжок, творячи газету “Русалка Дністрова”, виконуючи інші замовлення аж до художнього оформлення вітань найвищим особам держави. Умови поліграфічного виробництва нерідко потребували швидких темпів, і Маестро жодного разу не підвів. Ми зі світлої пам’яті поетом Борисом Демківим мали всі підстави жартувати: “На Удіна можна покластися більше, ніж на себе”.
Про його доброзичливість і добродушність (не плутайте з безпринциповістю – він буває і суворим, але неперебутньо справедливим критиком) можна писати новели. Зрештою, я так і зробив, використавши кілька випадків та сюжетних ходів із життя Євгена, що він емоційно розповів мені. Результатом чергової такої публікації стало те, що один із місцевих олігархів нарешті віддав художникові гроші за високоякісно й у визначений термін виконане замовлення, позаяк я літературно- художніми засобами нагадав у новелі, що за вчинене зло неодмінно настане розплата. І це дало результат кращий, ніж кількамісячні прохання митця на грані з приниженням віддати належний гонорар. Євгенові Тимофійовичу не раз доводилося терпіти біль не тільки фізичний, чого не обминути нікому, не лише від втрати рідних і дорогих йому людей, а й біль затаєного обману, відвертої брехні, а бувало, й чорної зради. Але він, керуючись Господніми заповідями, знову й знову прощав навмисних чи ненавмисних чинителів зла і нині продовжує йти до людей з відкритим серцем. Вірить людям, творить для них, любить їх.
І люди люблять його – заслуженого художника України, особистість, яких у нашому місті – одиниці, зірку першої величини на мистецькому небі Європи. А Господь дав довгого віку, навдивовижу щедрого на здобутки, і вони, сподіваюся, будуть примножені й після 80-річчя Євгена Тимофійовича, котре – поважний привід не для перепочинку, а лише для того, щоб озирнутися на одлітований шлях та виплекане впродовж нього і йти далі…
Богдан МЕЛЬНИЧУК