Соломія СТУС: «Коли глядач нагороджує оплесками, виростають крила»

Завтра до нашого міста завітає дивовижний мистецький колектив – актори Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича із «страшно смішною» виставою «Кредит для камікадзе» за п’єсою Анатолія Крима «Євангелії від Івана». 
Її режисер – тернополянин, народний артист України Олег Мосійчук. Але мало хто знає, що одну з головних ролей виконує наша краянка, наймолодша акторка театру Соломія Стус. Випускниця кафедри театрального мистецтва Тернопільського Національного університету ім. В. Гнатюка. Мені імпонують її світогляд, роздуми про життя, громадянська позиція. Театр багато гастролює  країною і поза її межами. Колектив щойно повернувся із творчої поїздки до міста Устрики-Дольні (Польща), де презентував програму у стилі ретро.
– Соломіє, у твоїй родині давно сформувалась династія юристів: бабуся, мама, старша сестра. І раптом – театр.
– Мене вабить сцена. Вона має сильну енергетику. Одного разу я ніби доторкнулась до цього простору і відчула його у буквальному значенні цього слова. Коли з нею зливаєшся, тоді легко вживатися в роль, пропускати її через себе.
– Що означає у твоєму акторському житті слово «прем’єра»?
– Це великі переживання: а як сприйме глядач? Та  головне, ти виходиш на сцену із заслуженими і народними… На перших хвилинах – бігали «мурашки» по тілу від хвилювання. Але коли повністю віддаєш себе сцені, страх миттєво щезає, а голова повністю занурюється у п’єсу.
– Що відчуваєш після того, як відіграла у виставі?
– Іноді – порожнечу, але не завжди. Коли глядач нагороджує щедрими оплесками, повірте, виростають крила.
– Глядачі бувають різними?
– Так, є добрий глядач, є розумний. Адже текст у виставі має ще й підтекст. І дуже важливо, коли глядачі прочитують те, що недомовлене, але надзвичайно важливе. От взяти хоча би «Кредит для камікадзе». Це дуже актуальна сучасна вистава, яка змушує кожного замислитися: а як я живу? Що доброго зробив у житті?
–Ти вже встигла зіграти чимало ролей?
– Актори завжди вчаться і набувають досвіду у казках. Саме так відбувається професійний ріст. У «Золотому ключику» я зіграла Артемона. І коли дитя на сцену винесло шоколадки для Мальвіни й Артемона… а потім ще й захотіло сфотографуватися, повірте, це щасливі миті у житті. Ще була Сорока в «Курочці-рябі», Зелена Мара у «Сміливці Іванкові» (Надії та Адама Цибульських), Прибульчика у «Прибульчику» (автор Євген Тищук, постановка Цибульських). Серед серйозних ролей – молода жінка у «Лавині» (постановка режисера Олександра Короля), Мелашка у «Кайдашевій сім’ї» Івана Нечуя-Левицького, Сніжана у «Втечі від реальності» Тетяни Іващенко.
– Яка твоя улюблена роль?
–  Найбільше люблю Анжеліку і роль молодої жінки у «Лавині». У виставі «Кредит для камікадзе» мені дуже комфортно. Її режисер – Олег Мосійчук надзвичайно креативний, а як людина – приємний у спілкуванні. Кожному актору вміло знаходить ниточку, якою актор самостійно прямує.
– І наостанок. Чи є майбутнє у сучасного театру?
– Звичайно, адже театр допомагає збагатитися духовно. А загальнолюдські моральні цінності ще ніхто не відміняв.
Від себе додам. Зазирнула на сторінку Соломії (Фейсбук) і прочитала добрий відгук від Василя Пазія. Ну як тут не поділитись! «На днях був у Львівському театрі ім. Ю. Дрогобича (м. Дрогобич) на виставах «Втеча від Реальності» і «Кредит для Камікадзе». Такого теплого прийому глядача, як у цьому театрі, я ще не зустрічав. Актори молодці! Браво! Щиро дякую за прекрасну гру народним артистам України Адаму Цибульському, Аллі Шкондіні, Олександру Морозову, заслуженим артистам України Сергію Дудці, Ірині Осламенко, Надії Цибульській, акторам Соломії Стус, Ользі Дейнеці.
Це просто когорта геніальних акторів!»
Валентина СЕМЕНЯК