Сьогодні Тернопільщина святкує Водохреща

Сьогодні в усіх населених пунктах Тернопільщини освятять воду. Здавна люди вважають, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода має цілющі властивості і зберігає їх упродовж року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

Цього дня у всіх містах і селах, де є церкви, каплички, встановлені хрести біля рік, джерел, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреща воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити важкохворим, лікують рани, нею освячують храми, домівки, сади, ниви, домашніх тварин.

Раз на рік, 19 січня, в день Хрещення Господнього, коли Єрусалимський Патріарх Феофіл III служить святковий молебень на Йордані, настає мить, коли води річки повертають назад і течуть у зворотному напрямку. Так очевидно і незаперечно Господь виявляє людям Свою силу і Божественну благодать.

Досі залишається загадкою факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися тривалий час.

«Ловися, рибо, велика, не мала, заклинаю тебе у хрещення Христа»

Воду намагалися набрати якнайшвидше й хутко принести до домівок.  Тлумачать таке змагання по-різному: щоб бути багатим, здоровим, мати успіх у господарстві. Вірили, що перша набрана вода є більш цілющою.

У деяких селах першими поспішали дівчата. Вірили, що так можуть якнайшвидше вийти заміж. Удома вмивалися цією водою, кинувши до посудини гілочку калини або червоне намисто, – щоб бути вродливими. Щоб щастило в риболовлі, в момент водосвяття рибалки опускали під лід шматок сіті на палицях і промовляли магічні слова: «Ловлю рибу» або «Ловися, рибо, велика, не мала, заклинаю тебе у хрещення Христа».

Вода має пам’ять…

А ще вода має пам’ять… І ця життєва істина підтверджена не лише подіями, а й багатьма вченими. Вода реагує на слово, людські емоції, музику. Вода – носій інформації, запам’ятовує все, що відбувається навкруги.

На Тернопільщині відомі десятки випадків, коли люди у селах виливали у потічки гноївку, а потім ставалося лихо – могла втопитися худоба чи зникав потічок, або внаслідок зливи він ставав великою, бурхливою рікою, зносив будинки, велика вода забирала худобу.

Як, наприклад, у с. Мирне на Підгаєччині на початку 20 ст. поблизу Лабиної гори вода забрала дітей і худобу, чи у с. Зубрець на Бучаччині у травні 1997 р. вода, пошкодивши багато будівель, забрала чимало свійських тварин. І таких прикладів можна навести сотні.

Вода і храми

Господь і вода могли забрати у наших прадідусів, дідусів і найдорожче, що було споруджено за пожертви всього населеного пункту і важкої праці його жителів, – храм. Так, у с. Рудка, що на Кременеччині, була дерев’яна церква, збудована у 16 століття. Під час повені вода знищила храм, нині на його місці стоїть фігура. А ще вона могла забрати церкву в одному населеному пункті і принести її за сотню кілометрів в інше село чи містечко. Хіба це не є дивом?

Зокрема, у нашому краї є багато цікавих історій та переказів про дерев’яні храми, які у села приносили під час повеней «благословенні води» Дністра і Серету. У с. Добрівляни на Заліщанщині під час повені у 1767 р. води Дністра принесли церкву, яку в селі встановили, але незабаром прибули люди з Галича (Івано-Франківщина) й відвезли її на місце. У 1780-і під час повені історія повторилася; коли знову ці ж люди приїхали по храм, розбирати його вже не стали, сказали: «…така воля Божа».

До села Зелений Гай старенька церква Святої Параскевії (1784 р.), за переказами, приплила Дністром під час повені. У с. Зозулинці на Заліщанщині церкву Успіння Пресвятої Богородиці також принесли води Дністра у 1784 р., вона згоріла 30 травня 1941 року. У с. Синьків була дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана «Селянська»; 18 ст., відновлена 1882 р.; знищена комуністами у 70-х рр. 20 ст.), її, за легендою, принесла вода під час повені Дністра. А в село Кулаківці також на Заліщанщині церкву святого Великомученика Димитрія (1862 р.) принесли води Серету.

«Не плюй у криницю…»

На межі між селами Сороцьке, що на Теребовлянщині, і Козівка, колишнього Тернопільського району, є джерело. На цьому місці у 1950 р. дитина із с. Сороцьке побачила образ Діви Марії. У радянські роки це джерело часто засипали землею, хоча люди постійно його розкопували. Одного разу житель села Сороцьке, засипавши колись джерело, повертався додому на мотоциклі, впав у нього і живцем згорів. Після цієї події джерело більше не засипали. У 1991 р. на цьому місці збудували капличку.

Чи взяти хоча б, для прикладу, с. Чумалі, що на Збаражчині, де у джерелі побачили ікону Пресвятої Богородиці. До ікони, щоб отримати зцілення, приїздили тисячі людей з різних куточків області та України. Господня благодать діяла і діє донині не лише через чудотворний образ, а й через  святу воду, тому радянська влада закрила храм у 1960 р. Джерело було завалене щебенем і затрамбоване, а поверх нього  для більшої наруги над святинею була прокладена дорога. Після цього недалеко від затрамбованої кринички ставалося багато нещасних випадків. Усі вони траплялися або на дорозі, яка веде до села, або у річці, яка протікає за кілька метрів від джерела. І так тривало, допоки  джерело не відкопали. На святому місці у 1995 р. побудували капличку.

Відомі десятки, сотні фактів, котрі підтверджують істину прислів’я: «Не плюй у криницю, бо доведеться з неї ще води напитися».

Останні роки для жителів Тернопільщини позначилися значною проблемою – пересохли криниці, джерела, малі ріки, ставки. Тому люди знову почали звертатися до Пресвятої Трійці – покровительки криниць і джерел, будуючи чи відновлюючи каплички, фігури, бо до води завжди потрібно ставитися з особливою шаною, а тим більше – Йорданської, адже вона від всіх проблем допомагає – і від хвороб, і навіть від ворогів…

У Києві рано срібні дзвони грали.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Та добрим людям на здоров’я!

То в путь із поклоном князі вирушали.

Щедрий вечір…

Вирушав же перший – святий Володимир.

Щедрий вечір…

Проганять поганство словами святими.

Щедрий вечір…

Виступав же другий – преславний Мазепа.

Щедрий вечір…

Щоб прогнати Москву із рідного степу.

Щедрий вечір…

Виступав хоробрий і Симон Петлюра.

Щедрий вечір…

Щоб спровадить сонце на лани понурі.

Щедрий вечір…

Задумавсь Син Божий та й Пречиста Мати.

Щедрий вечір…

Який подарунок тим князям подати.

Щедрий вечір…

Даю вам незломну, – каже Він, – надію.

Щедрий вечір…

Що зірниця ясна всім заясніє.

Щедрий вечір…

Що над степом блисне промінисте сонце.

Щедрий вечір…

Допоможи, Боже, це все перебути.

Щедрий вечір…

Нашій неньці Україні воленьку здобути.

Щедрий вечір…

Христос хрещається! У річці Йордан!