Соборність і Тернопільщина: відомі та маловідомі факти

«Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини Єдиної України – Західно-Українська Народня Республика (Галичина, Буковина й Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна».

• Вперше ідею самостійності та соборності України (створення Української національної соборної держави) обґрунтував у праці «Україна irredenta» («Україна уярмлена») у 1895 р. уродженець с. Новосілка, що на Підгаєччині, науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч, дипломат, жертва сталінських репресій Юліан Бачинський.
• Саме в Тернополі під час перебування уряду ЗУНР були вироблені умови й ухвалено історичне рішення про злуку ЗУНР та УНР. За дорученням Ради Державних Секретарів 23 листопада 1918 р. з Тернополя в Наддніпрянщину виїхала офіційна делегація – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. 30 листопада вона прибула до ставки Директорії у Фастові, де 1 грудня було укладено Передвступний (попередній) договір про злуку «обох українських держав у одну державну одиницю». Акт злуки було вирішено затвердити на Трудовому конгресі у Києві за участю представницької делегації парламентаріїв та урядовців ЗУНР. Після повернення Л. Цегельського і Д. Левицького до Тернополя тут упродовж 8–9 грудня тривали переговори щодо узгодження всіх процедурних питань із новоприбулим представником Директорії УНР Григорієм Сидоренком про злуку обох українських держав. На засіданні 12 грудня Державний Секретаріат ухвалив рішення, що «справа злуки з Україною» має бути розглянута на найближчому засіданні УНРади. На переговори з Директорією УНР до Києва вдруге виїхав Л. Цегельський. 22–23 грудня на спеціальному засіданні уряду стосовно об’єднання було остаточно вирішено «послати делегацію до Києва з метою завершення злуки обох українських республік».
• Ще від грудня 1918 р. тисячі галичан, переважно з території Тернопільщини, відбули у складі військових частин в Наддніпрянську Україну захищати її від більшовицьких орд. Сформований у Тернополі 5-й курінь (командант – сотник Микола Королюк) першим із Галичини вийшов обороняти Київ. 22 січня 1919 р. під час проголошення Акта злуки ЗУНР і УНР курінь тримав східну сторону переднього чотирикутника на Софійському майдані.
• У грудні 1918 р. на Тернопільщині відбувалися велелюдні віча, під час яких ухвалювали вимогу до керівництва ЗУНР негайно проголосити злуку всіх українських територій в одну державу.
• Напередодні ухвалення Акта злуки у 1919 р. в крамницях Тернополя, а згодом Станиславова (нині – Івано-Франківськ) продавали відзнаки «Соборної України» та іншу державницьку атрибутику.
• 22 січня 1919 р. на святково оформленій Софійській площі Києва в присутності кількох тисяч українців відбулося урочисте проголошення Ухвали УНРади та Універсалу Директорії про соборність. В урочистостях брала участь делегація ЗУНР, до якої входило чимало уродженців нашого краю. Грамоту УНРади ЗУНР про об’єднання з УНР зачитав державний секретар закордонних справ Лонгин Цегельський, а французькою мовою, згідно з дипломатичним протоколом, – його заступник Ярослав Олесницький (уродженець с. Зарваниця на Тернопільщині). Згодом Я.Олесницький згадував: «На наших очах здійснилося те, про що недавно ще хіба тільки можна було мріяти в найсміливших думках». Першу річницю незалежності України, тобто 22 січня, уряд оголосив загальнонаціональним святом та вихідним днем.
• Ідея соборності України була ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті 1920-1950 років. Головною метою боротьби УПА було створення Української самостійної соборної держави. Найзначніший антирадянський виступ впродовж трьох десятиліть – від початку 1960-х до кінця 1980-х років – в Україні відбувся на Тернопільщині в Чорткові у ніч на 22 січня 1973 р. Вранці жителі міста могли побачили в різних місцях чотири національних синьо-жовтих прапорів і прочитати листівки з націоналістичним текстом. Цього дня минала чергова річниця проголошення незалежності УНР у 1918 р. й Акта злуки в 1919 р. – історичних подій, про котрі у радянському суспільстві заборонено було й згадувати. Те, що сталося в Чорткові, швидко набуло розголосу в Україні. Через місяць почались арешти. Першим кадебісти затримали 19 лютого Степана Сапеляка, уродженця с. Росохач. 24 лютого взяли Володимира Мармуса. Ще через місяць були заарештовані мешканці цього ж села Петро Вітів, Микола Слободян і Володимир Сеньків. 11 квітня органи КДБ затримали інших – Петра Винничука, Андрія Кравця, Миколу Мармуса та Миколу Лисого. У процесі слідства виявилося, що заарештовані створили нелегальну організацію для боротьби з радянською владою. 24 вересня 1973 р. в Тернополі відбувся закритий суд. В. Мармус, М. Мармус і С. Сапеляк отримали по 5 років і 3 роки заслання, В. Винничук і В. Сеньків – відповідно 4 і 3 роки, а М. Слободян і А. Кравець – по 3 ув’язнення і 2 роки заслання. П. Вітів як неповнолітній був звільнений від судової відповідальності. М. Лисий теж не був засуджений, хоча згідно з окремою ухвалою Тернопільського обласного суду провів у слідчому ізоляторі КДБ майже рік.
• У 1990−1991 рр. Тернопільська область стала одним із центрів українського відродження. Активну участь жителі нашого краю взяли в організованому НРУ до 71-ї річниці Злуки УНРті ЗУНР у соборну українську державу «живому ланцюзі». Такий «ланцюг» утворився 21 січня 1990 р., коли кілька сотень тисяч людей стали з національними прапорами вздовж доріг між Львовом і Києвом, демонструючи свою єдність та силу в боротьбі за незалежну державу. Активісти з Тернопільщини отримали свою ділянку на відтинку між Тернополем і Хмельницьким та Рівним.
• На Тернопільщині за роки незалежності встановлено меморіальні таблиці, названо вулиці, відкрито пам’ятники: проспект Злуки, вулиці Грушевського, Винниченка, Петрушевича, бульвар Петлюри, меморіальна таблиця на приміщенні, в якому перебував Державний Секретаріат, пам’ятник Петлюрі тощо. Під час декомунізації у 2016 р. село Жовтневе Тернопільського району перейменували на Соборне. Уже стало традицією щороку 22 січня на межі між Тернопільською і Хмельницькою областями святкувати День Соборності України. У такий спосіб українці нівелюють колишній кордон, який розділяв братів українців. І показують, що в нас унітарна держава і одна нація.
• Попри певні протиріччя між керівництвом УНР та ЗУНР у 1919–1923, жодна зі сторін не скасовувала Акта злуки. Як зазначив тернопільський історик Петро Гуцал: «Нині можна багато прочитати про те, що, незважаючи на проголошення Акта злуки, реального об’єднання між ЗУНР і УНР не відбулося. Твердження ці загалом непрофесійні. Передусім, подібний процес є дуже складним і довготривалим, він не відбувається за кільки місяців чи рік-два. Під час укладення Акта злуки також було застережено, що злиття двох республік в один державний організм буде поступовим і завершиться після війни, а наразі уряди ЗУНР і УНР зберігають свої повноваження. Та найважливіше: впродовж усього періоду існування ЗУНР існували її тісні зв’язки з УНР. Прикладом цього може бути те, що обидві республіки інтенсивно обмінювалися різними товарами, допомагаючи таким чином одна одній; для цього навіть залізничну колію від Підволочиська до Тернополя було розширено, щоби підтримувати необхідні торгові та військові зв’язки. Чимало галицьких українців працювали в різних державних органах УНР. Так, Володимир Темницький був міністром закордонних справ, а Осип Назарук – міністром преси і пропаганди УНР (вони обидва уродженці Тернопільщини), Антон Крушельницький очолював міністерство освіти УНР, Микола Галущинський (теж родом з Тернопільщини) був призначений у склад дипломатичної місії в Стокгольмі, а вищезгаданий Ярослав Олесницький деякий час очолював подібну місію в Лондоні. Скільки і хто з українців з Галичини і Буковини трудилися в державних структурах УНР нижчого складу – досі не можемо сказати».

В ході сучасної російсько-української війни у лавах Збройних сил України  за цілісність нашої держави борються вояки, які походять з усіх її куточків. День соборності України є приводом нагадати про єдність і неподільність українських земель, що окуповані. Крим, Донеччина та Луганщина – це Україна.

В.К.