gazpostach

СЛУГА БОЖИЙ СТЕПАН КНИШ



Молитвами святих отців наших,

Господи Ісусе Христе, Боже наш,

Помилуй нас…

Редакція газети «Свобода» продовжує серію публікацій, присвячених душпастирям Тернопільщини, які були замордовані у більшовицьких тюрмах і таборах… Ми намагатимемося подавати інформацію про тих пастирів, про яких немає жодних відомостей у друкованих чи електронних виданнях, або вони неповні.

Єдиний беатифікований священик, уродженець Тернополя

Папа Іван Павло ІІ, перебуваючи у Львові під час пастирського візиту в Україну, оголосив 27 червня 2001 р. нових 27 українських мучеників за християнську віру і залічив їх до лику блаженних. Серед цих слуг Божих був о. Степан Книш.

Навчання та УГА

Він народився 30 липня 1898 р. в м. Тернополі в міщанській родині Пелагії і Миколи Книшів. Батьки не мали великих статків, але змогли віддати сина Степана навчатися в українську гімназію. Наприкінці червня 1914 р. він відбув 4 класи. Через місяць почалася війна, яка швидко стала світовою. А ще через місяць Тернопіль окупували війська російської армії. Зрозуміло, що навчання було перерване. Лише восени 1916 р. старанням українських діячів відкрилися гімназійні курси, де С. Книш продовжив студії. У липні 1918 р., вже за австро-угорської влади, яка повернулася в місто в липні 1917 р., він склав випускні іспити в гімназії.

Однак вчитися далі, а С. Книш мав намір здобути духовну освіту і стати священиком, не довелося. В результаті Листопадового чину постала Західно-Українська Народна Республіка і з першого дня існування її необхідно було боронити від новопосталої Польщі, яка зазіхнула на західноукраїнські землі. В рідному місті С. Книш вступає в українське військо. На жаль, ми не знаємо чогось конкретного про службу С. Книша в збройній  силі ЗУНР – Українській Галицькій Армії. Достовірно відомо, що він пройшов в її рядах весь бойовий шлях, був іменований підхорунжим – це найвищий підстаршинський ступінь. Перебував від липня 1919 р. за Збручем, перебув жахи страхітливої епідемії тифу. Навесні 1920 р. потрапив у польський полон, врешті-решт опинився в таборі в Тухолі.

У кінці 1920 р. чи на початку 1921 р. був звільнений і повернувся до родинної домівки. А через кілька місяців зміг здійснити свою мрію, що плекав після закінчення гімназії і яку перепинила війна: поступив у Львівську духовну семінарію. Теологічні студії завершив у червні 1925 р., а рукопокладений 8 травня 1927 р. митрополитом Андреєм Шептицьким в соборі Святого Юра у Львові.

Душпастирська праця

Перша парафія, яку обійняв о. С. Книш, була в с. Станіславчик, що нині у Бродівському районі Львівської області. Через кілька років призначений на парафію в с. Висоцьке (нині цього ж району), а в 1936 р. став священиком парафії в с. Нивиці із прилученими селами Пустельник і Майдан Старий нинішнього Радехівського району на Львівщині. Скрізь, де о. С. Книш був на парафіях, гідно виконував свої душпастирські обов’язки, піклувався про духовність своїх вірних. Принагідно дбав про розвиток читальні «Просвіти», громадсько-політичної свідомості селян. Його прізвище бачимо серед тих, хто постійно робив датки на «Рідну школу», Товариство охорони воєнних могил, Українського крайового товариства опіки дітей та інших національних інституцій.

Після 17 вересня 1939 р. в Західній Україні настали нові, але все більш тривожні, руйнівні зміни. Прихід військ Червоної армії та утвердження радянського тоталітарного режиму приніс різку зміну життя людей не на краще, почалися репресії за національну ідею, український патріотизм, вірність рідній Церкві. Отець С. Книш за цих умов підтримував своїх співвітчизників щирою молитвою, мудрим словом, стійкістю духу, прикладом своєї поведінки душпастиря. Зрозуміло, що новою владою він, як і інші священики Греко-католицької церкви, розглядався ідейним ворогом, якого треба знешкодити. Тож на розправу довго очікувати не довелося. 25 травня 1940 р. у Нивиці прибули співробітники НКВС, які заарештували отця. Як засвідчили очевидці, це сталося тоді, коли він давав шлюб у церкві.

Місце могили невідоме

Більше на свою парафію і до своїх вірних о. С. Книш не повернувся. Спочатку його ув’язнили в ізоляторі районного відділу НКВС у Лопатині, а потім перевели у тюрму №2 (на Замарстинові) у Львові. Там і велося так зване слідство. Доказів якоїсь провини отця у чекістів не було та й не могло бути. Однак священик для них вже через свій статус мав бути покараний. І покарання прийшло з російської Москви через десять місяців. Особлива нарада при НКВС СРСР 29 березня 1941 р. винесла отцеві вирок – 8 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Ніякого суду не було, ніхто заарештованого не захищав, жодних речових доказів його провини не було пред’явлено. Отож, о. С. Книш не був засуджений, над ним вчинив розправу позасудовий орган, створений комуністичною владою Радянського Союзу для сваволі над невинними людьми і пришвидшення розправи над ними.

Після отримання вироку отець перейшов через кілька пересильних тюрем і врешті-решт був ув’язнений у виправно-трудовому таборі в с. Александровка (нині це населений пункт Саратовського р-ну Саратовської обл., Росія). Там, найімовірніше, він загинув.

Ми, мабуть, ніколи вже не дізнаємося про останній період життя блаженного о. С. Книша – в неволі, де, коли і як він відійшов у вічність. Та є наша пам’ять про нього – вояка УГА, священика УГКЦ, патріота-українця, слугу Божого.

Петро ГУЦАЛ,

кандидат історичних наук, доцент

кафедри журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*