gazpostach

Щоби небо над Україною стало мирним!



Український народ ніколи не жив лише хлібом насущним. У всі часи він дбав про розвиток національної культури. Навіть перебуваючи за межами рідного краю, українці створювали культурно-просвітницькі товариства, національні бібліотеки, аматорські театри, хори, танцювальні колективи. Любов до мистецтва і бажання зберегти самобутність понесли у світ заробітчани усіх чотирьох хвиль еміграції (кінця ХІХ, початку й середини ХХ і початку ХХІ століття). Українські театри, хори, танцювальні колективи діють тепер майже у всіх куточках Земної кулі.

Не є винятком й італійське місто Брешія, де діють український хор при церкві Різдва Христового, танцювальний колектив «Яворина», аматорський театр (при асоціації імені Архангела Михаїла). Виступи цих колективів під час свят збагачують життя місцевих українців, наповнюють любов’ю і гордістю їхні серця,  не дають втрачати зв’язок із Батьківщиною.

Започаткувалося усе після відкриття у місті Української греко-католицької церкви. І в 2001 році  при церкві запрацював хор. У 2008 з ініціативи двох священиків – отця Петра Камінського та отця Макарія Іванишина – народилася асоціація імені Архангела Михаїла. При ній у 2012 було створено театр і  танцювальний колектив «Веселка», який у 2015 запрацював самостійно і був перейменований на «Яворину».

Керівником  театру, його режисером  і душею  є  талановита жінка з Львівщини, колишній вчитель-філолог Галина Малишко. Вона зуміла згуртувати навколо себе близько тридцяти молодих українців, закохати їх у магію сцени. Упродовж багатьох літ, перш ніж отримати приміщення для репетицій, вечорами після роботи, не зважаючи на втому, нерідко – у дощ і в сніг, молоді люди приходили у міський парк Тарелло і готувалися до вистав. Пізніше отримали приміщення на вул. Сан Роккіно, 163. Вони здебільшого грали невеличкі сценки гумористичного й історичного змісту, готували концерти і театралізовані дійства до українських церковних та державних свят. Сценарії до виступів писала керівник театру.

Багато членів самодіяльного колективу – із Тернопільської області. Віталій Лобанов, Віра Гніздюк  – із Тернополя, Віталій Туркевич – із села Літятин на Бережанщині, Галина та Ігор Суботи – із села Голгоча на Підгаєччині, Галина Черкавська – із Савелівки на Монастирищині, Павло Попко – із Хоросткова на Гусятинщині, Ольга Ясінська – із смт Дружба на Теребовлянщині, Іван та Світлана Піговичі – із села Ілавче цього ж району, Сергій Ящак, Оксана Мороз, Людмила Підгірна – із Теребовлі. Цікавим є те, що більшість самодіяльних акторів приводять із собою в колектив чоловіка чи дружину, залучають до роботи театру дітей. Тому він схожий на одну велику і щасливу родину.

Вистави керівник вибирає переважно короткі, тому що акторам не завжди легко зібратися на репетиції. У них різні професії і різні графіки роботи. Віталій Туркевич, наприклад, курсує щодня величезною «фурою» по всій півночі Італії, розвозячи продукти в супермаркети. Віталій Лобанов приїжджає на репетиції із далекої Дженови, де працює садівником. Сергій Ящак має свій приватний бізнес у Брешії… Як їх зібрати разом? Але всі ці люди щиро закохані у сценічне мистецтво і, не зважаючи на брак часу, приходять на репетиції за першої можливості.

У 2012-му театр поставив виставу «Терновий вінок» за твором Осипа Маковея, на початку 2013-го – виставу «Різдвяне диво», у 2015-му – казку для дітей «Колосок». Щороку колектив готує концерти до дня народження Тараса Шевченка, Дня матері, Днів пам’яті героїв Небесної сотні, Днів пам’яті жертв голодомору в Україні, Різдва, Великодня.

Щороку театр готує Вертеп на Різдво. Спочатку актори виступали з ним у церкві. Але з 2015 року вирішили піти з виставою по домівках українців, які мешкають у Брешії. Ця ідея увінчалася великим успіхом! Замовлень було дуже багато! Люди перепиняли їх дорогою і просили зайти до своїх осель. Адже кожен українець хотів відчути себе на Різдво, наче вдома, на Україні. І актори з радістю виконували їхню мрію!

Три роки тому керівник театру Галина Малишко вирішила подарувати на День матері кожній українці в  глядацькому залі кущик розквітлих чорнобривців (під час виконання одноіменної пісні). Двісті горшечків із квітами привіз із далекої Дженови тернополянин Віталій Лобанов. Наступного року тернополянка Віра Гніздюк власноручно виростила 200 кущиків чорнобривців на подарунки матерям-українкам.

Колектив театру ніколи не залишається байдужим до подій на Батьківщині. У листопаді 2013-го актори організували ходу зі свічками вулицями міста Брешія, показали театралізоване дійство до Дня пам’яті жертв голодомору 1933 року в Україні. Подібна акція була проведена і після розстрілів людей на Майдані в Києві у лютому 2014-го. Під час цього дійства актори Оксана Бродюк та її син Богдан грали сцену про матір і сина,  який загинув на Майдані. У глядачів текли сльози, а самим виконавцям горло стискалося від болю і важко було вимовляти слова…

Самодіяльні митці зібрали більше тисячі євро і відправили в грудні 2013-го допомогу учасникам революції Гідності (її відвіз теребовлянин Сергій Ящук).

Пізніше члени театрального колективу брали участь у зборі коштів для придбання машин «швидкої допомоги»  пораненим на війні українським воїнам. Першу купила  українська громада церкви Різдва Христового. Другу придбали члени асоціації імені Архангела Михаїла. Третю подарували волонтерці Ользі Батюк італійці, а українські волонтери лише докупили для неї внутрішнє медичне обладнання і відправили на фронт.

А ще актори театру допомагають дітям. Велику частину із зароблених на концертах і виставах коштів вони використовують для цієї мети. Члени театрального колективу щиро радіють, що змогли допомогти Каті Ричковій, Артуру Огію, Вадиму Багиричу та іншим маленьким співвітчизникам.

Український театр у місті Брешія мріє підготувати нову велику виставу (щось із національної класики) і показати її українцям в Італії. Та все ж найбільша мрія молодих акторів-патріотів – щоби небо над Україною стало мирним! Щоб не гинули на війні їхні друзі та однокласники. Щоби Вітчизна очистилася від корупції та брехні. Щоби вона зміцніла і стала в один ряд із розвинутими державами Європи.

Тож нехай їхні мрії здійсняться! І хай глядацький зал завжди нагороджує акторів театру квітами та вдячними оплесками.

    ПІСЛЯСЛОВО

Цією статтею я завершую цикл розповідей про людей, які народилися на Тернопільщині, але живуть і працюють  далеко за межами рідного краю. Я познайомила вас із президентом громадсько-культурної організації в Мілані «Відроджена Україна» Марією Забіякою, членом УВКР Всесвітнього форуму українців, директором української агенції «Faros» («Маяк») у Брешії Євгенією Барановою (Капелюшник), керівником ансамблю народного танцю «Яворина», вчителькою української суботньої школи у Брешії  та волонтеркою Оксаною Федьків, поетесою і українською громадською діячкою Марією Сакуляк, власницею хімчистки «Mille mani», волонтеркою Ольгою Ліпницькою, власницею шевської майстерні, «королевою золотої туфельки» Світланою Чорною (Горпинюк), із керівниками хору церковної громади Різдва Христового у Брешії Галиною Курочкою (Кравчук) та Ольгою Продан, із солістками церковного хору Ольгою Юркевич та Надією Волощук, із волонтеркою Олесею К.  та сім’єю волонтерів із Тернополя – Іваном, Лесею і Танею Лавро, із акторами українського театру в місті Брешія та його керівником Галиною Малишко.

Вони живуть і працюють далеко від України, але переймаються її болями і радощами, відчувають себе її невід’ємною часткою. Ці небайдужі люди пропагують українську культуру серед інших народів. Вони розповідають світові про Україну, активно допомагають українській армії, наближаючи її перемогу  в справедливій війні проти окупантів. Ці люди – не просто трудові мігранти, вони – українці, люблячі діти великої матері–України!

Неоніла ДРИГУШ (КРЕМ’ЯНЧАНКА)

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*