Щоб не стати на шлях зради — вибрав смертну кару”

В одній із попередніх публікацій, присвячених унікальній символічній могилі в с. Базаринці Збаразької громади, йшлося про те, що ініціатором її спорудження був не хто інший, як «районовий провідник ОУН» Дмитро Довгань.

«Книга пам’яті Збаразького району «Реабілітовані історією» коротко пише про нього наступне: «Довгань Дмитро Теодорович — псевдо «Чорний», «Нестор», «Петро», «Вірний», 1913 р.н., с. Базаринці, освіта 4 кл. Член т-ва “Просвіта”, “Сокіл”. Член ОУН з 1934 р., кущовий керівник. Від 1944 р. підрайоновий, згодом районовий провідник ОУН.

Заарештований 24.06.1945 р. Збаразьким РВ НКВС. Засуджений 20.09.1945 р. ВТ військ НКВС у Тернопільській обл. На смертну кару. Розстріляний 17.12.1945 р. у м. Тернопіль. Місце поховання невідоме. Реабілітований 30.01.1993 р.”

За цими скупими реченнями криється драматичне і трагічне життя людини, що вирішила відстоювати незалежність рідної землі.

Народившись за рік перед І світовою війною (27.05.1913 р.), Дмитро вже у міжвоєнний період закінчив початкову школу (4 класи), а згодом став членом “Просвіти”.

Очевидно, що був він і членом збаразької філії українського спортивно-патріотичного товариства “Сокіл”, оскільки є на фото керівництва та членів цієї організації у 1935 р. Дмитро Довгань стоїть поруч з демобілізованим з польської армії членом правління споживчої спілки “Народна торгівля” у Станіславові, а згодом — командиром УПА “Північ” Дмитром Клячківським.

В мережі опублікована об’ємна розвідка про Дмитра Довганя відомого вишнівецького краєзнавця Олега Кривокульського під назвою “Щоб не стати на шлях зради — вибрав смертну кару”.

Автор наголошує, що користувався архівно-кримінальною справою УСБУ в Тернопільській області, проте між публікацією і самою справою є суттєві розбіжності.

Для прикладу, у АКС зазначено, що Д. Довгань, вступивши до ОУН 12 серпня 1942 р. і отримавши псевдо “Петро”, “завербував Івана Смолія та Андрія Ющишина”, але останній вже був членом цієї організації з 1936(!) р.

У січні 1943 року на загальних зборах ОУН району Д. Довганя призначили кущовим ОУН по селах Розношинці, Синягівка, Красносільці, Чорний Ліс, де вже він призначав відповідних “станичних”.

Через деякий час до цих населених пунктів додалися Луб’янки, Базаринці, Новики, Іванчани, Чумалі, Добриводи, Березовиця, Кобиля і Оприлівці.

Після приходу “других совітів” 6 березня 1944 р. був мобілізований до ЧА, але втік з призовного пункту у Ямполі і вже 14 березня добрався до рідних Базаринець.

Перейшов на нелегальне становище і з жовтня ц.р. переховувався у рідної сестри Марії, зв’язкової ОУН (перша ліворуч на фото збаразького “Сокола”, 1935 р.).

Після затримання Д. Довганя під час облави у с. Чорний Ліс 8 квітня 1945 р. (в О. Кривокульського – чомусь 24 червня), коли він був поранений в ліву ногу і намагався підірватися на гранаті, йому “совіти” інкримінували координацію терористичної діяльності боївок УПА у підпорядкованих селах, а саме: спалення 27 листопада 1944 р. в с. Новики складу з 1099 кг (і ні на грам менше) зерна та приміщення початкової школи в с. Іванчани в ніч на 3 лютого 1945-го; вбивство через повішання секретаря с/р Красноселець Петрика А.А., вчительки Клапоушко А.С., домогосподарок Ткачук І.І. та Петровської З.Л. 5 січня 1945 р., а днем раніше – дільничного оперуповноваженого РВ НКВС Савченка П.А. та охоронця залізничних мостів Гунька А.С.; збір у населення на потреби УПА 75 центнерів пшениці, 180 кг макаронів, 80 кг смальцю (у О. Кривокульського – сиру), 75 кг меду, 35 штук теплого одягу (у О. Кривокульського — светрів), виготовлення 15 “схронів” (у О. Кривокульського – заготовку 15 білих плащів) і 12000 карбованців”.

Враховуючи все наведене, через три місяці слідства, допитів і тортур Д. Довгань був засуджений до смертної кари через розстріл. Вирок було виконано 17 грудня 1945 року в Тернопільській тюрмі.

Справу про реабілітацію Довганя Дмитра Теодоровича від 29 січня 1993 р. Тернопільською прокуратурою 31 липня 2001 р. було скасовано.

У справі Д. Довганя проходили й інші патріоти села Базаринці (Антін П’єх, Василь Валько, Марія Довгань), але про них – згодом.

Вічна пам’ять і слава героям, що віддали своє життя за волю та незалежність України!