Розвінчуємо брехню московської пропаганди

Одним із стійких радянських міфів про так звану Велику Вітчизняну війну був і залишається міф, що весь радянський народ став на захист сталінської  батьківщини. Але факти говорять про інше. Від 1,1 млн до 1,4 млн громадян СРСР воювали на боці Гітлера, в т.ч. 500-600 тис. росіян. Якраз росіяни були колаборантами, бо, маючи свою державу, стали на бік ворога. З колишніх громадян СРСР було створено 10 дивізій «Ваффен-СС». Перше етнічне формування із росіян діяло у Севастополі в 1941 р. Це – відділення кримінальної поліції, згодом – російський загін 9-ї армії вермахту, Русская национальная народная армия (РННА), яку переформували на дивізію «Ваффен СС» – «Руссланд», Русская освободительная национальная армия (РОНА), згодом – 29 дивізія «Ваффен-СС». 
Найбільшим формуванням у складі гітлерівської армії була усская освободительная армия (РОА) під командуванням радянського генерала А.Власова (до речі, улюбленця Сталіна; Власова Сталін називає серед чотирьох кращих генералів поряд із Жуковим, Рокосовським, Говоровим).
РОА в різний час нараховувала від 50 до 125 тис.  солдат. У її складі була навіть авіація: ескадрилья винищувачів під командуванням Героя СРСР С.Бичкова, ескадрилья бомбардувальників під командуванням Героя СРСР Б.Антилевського. Із росіян було створено 13 охоронних корпусів, яких німці використовували як карателів. Один із них залишив кривавий слід у Сербії, а в Україні козачий російський корпус 15 козачих полків проводив каральні операції.
На території окупованої Росії існували «республіки», утворені німецькими окупантами. Найбільш відомою з них була так звана Локотська – офіційна назва Русское государственное образование. В ній проживали 581 тис. жителів, а територія дорівнювала площі Бельгії та охоплювала кілька районів Брянської, Курської, Орловської областей. Центром було місто Локоть. Утворили її німці в листопаді 1941 року. Відома вона тим, що мала свою Русскую освободительную национальную армию (РОНА), яка в різні періоди нараховувала від 6 до 20 тис. солдатів, мала 36 гармат і 10 танків, брала участь у зачищенні брянських лісів від радянських партизанів. Від рук «ронівців» загинуло 1,5 тис. радянських партизанів і 1,5 тис. вони взяли в полон. РОНА брала участь у придушені Варшавського повстання, а також у битві на Курській дузі, де 700 «ронівців» потрапили в полон. На території «республіки» не було німців, за винятком офіцерів зв’язку між «РОНА» та вермахтом. Уся влада належала двом керівникам. Політична – К.Воскобойникову, голові російської націонал-соціалістичної трудової партії, яка за взірець мала гітлерівську НСДАП, військова влада – Б.Камінському, командиру РОНА.
Кожна сім’я в «республіці» отримала по 1 га землі, безплатними були й будівельні матеріали, колгоспи ліквідовано, відкрито школи. Про цю «республіку» написано в романі Іванова «Вечный зов» іпоказано в однойменному радянському фільмі. Коли радянська армія наблизилась до Локотської республіки, 30 тис. жителів відступили з німцями в Білорусь, де брали участь в каральних операціях разом з німцями.
До речі, К.Воскобойников і Б.Камінський були учасниками громадянської війни на боці радянської влади, потім репресовані. Тепер про РОНА. Коли радянські війська в 1943 р. зайняли територію Локотської республіки, РОНА була перетворена на 29-ту гренадерську дивізію «Ваффен-СС Росія», а Б.Камінський став бригаденфюрером. Штурмова бригада 29 дивізії брала участь у придушенні Варшавського повстання, де відзначалась жорстокістю, «камінці» влаштували безпрецедентну різню, внаслідок якої загинуло близько 15 тис. поляків. Вони навіть погрожували німцям, які намагались припинити бійню. Б.Камінського, за однією із версій, гітлерівці розстріляли за жорстокість, за іншою – вбили бійці Армії Крайової. Нещадними були і підлеглі Камінського, зокрема, кулеметниця Антоніна Макарова-Парфьонова розстріляла сотні полонених. Викрили її тільки в 1978 р. Була ще одна «республіка» під Полоцьком – «Республіка Зуєва – республіка старовірів» названа на честь керівника російських старовірців Михайла Зуєва. Але вона не залишила такої пам’яті як Локотська.
Російська влада вшановує своїх, які воювали на боці гітлерівців. У 1994 р. у Москві на території Всіхсвятського храму у каплиці біля пам’ятника «Примирення народів» встановлено стелу, на якій викарбувано прізвища козачих генералів Краснова, Шкуро, Доманова, фон Панквіца, Султан Клич-Гірея, Зборовського, які названі борцями «за веру и отечество». А всі вони в 1941-1945 рр. воювали на боці Гітлера.
І ще – про символіку. Емблема РОА – шеврон: на червоному фоні білими літерами напис «РОА», внизу – зображення Андріївського прапора, де на білому тлі косий синього кольору хрест (нині – прапор ВМС РФ), а під написом «РОА» – свастика. Штандартом РОА був біло-синьо-червоний прапор (із 1883-1917 р. – прапор царської Росії, а з 1991 р. – державний прапор Росії).
Були й в Україні повстанські республіки. Але це були  території, з яких було вигнано німецьких окупантів. Відома Олевська республіка, що існувала впродовж липня-листопада 1941 р. в трикутнику Луцьк – Гомель – Житомир. Цю територію визволила від радянських військ «Поліська Січ» Тараса Бульби (Боровця). Німці кілька місяців не могли увійти на цю територію. На Волині була Колківська повстанська республіка, на Тернопільщині – Антонівецька республіка в 1943 р. Тут перебував штаб УПА-«Південь», а також працювали підстаршинські школи, хлібопекарня, миловарня, ремонтні та шевська майстерні. УПА, яка контролювала ці республіки, боролась за незалежність України, а українці використовували перебування у німецьких формуваннях як своєрідну базу військового вишколу військових кадрів для УПА та поповнення зброї.
А росіяни співпрацювали з німцями як колаборанти.
11 листопада 1946 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, у якій сказано, що ОУН і УПА не були колаборантами нацистської Німеччини.
А в матеріалах трибуналу в Нюрнберзі немає документів, які стосувалися б батальйону «Нахтігаль» чи дивізії «Ваффен-СС-«Галичина». В матеріалах трибуналу згадується документ, в якому німці повідомляли, що бандерівці готували повстання проти них. І навпаки, є згадки про штурмову бригаду 29 дивізії «Ваффен-СС-Росія», яка брала участь в придушені повстання у Варшаві.
Ось така правда історії.
Павло СЛИВКА, історик