Різдвяні обереги – запорука добробуту оселі

Наш народ багатий на різноманітні традиції, котрі беруть свій початок з сивої давнини. Одними із них є на Різдво ставити в хаті дідух чи підвішувати до стелі павучка. Ми поцікавилися у знавців народознавства Тамари Пістун та Олександра Джура, що символізують ці народні обереги.
Павучок оберігав оселю цілий рік
Тамара Василівна родом зі славного села Лютенька, що на Полтавщині. З того краю походять чимало славетних українців. Одним із них, до прикладу, є відомий на увесь світ ракетобудівник Засядько. Тож пані Тамара з дитинства навчена, що своїм родом, земляками потрібно пишатися. А ще – завжди знати і шанувати рідну культуру, звичаї, традиції.
«Найперше хочу сказати, що мені дуже пощастило з шкільними вчителями. Вони намагалися прищепити любов до культури нашого народу, поважати звичаї. Закінчила школу із золотою медаллю. Планувала вступити на факультет іноземних мов у Харкові. Та, на жаль, обставини склалися дещо по-іншому. Тож я здобула професію токаря у Кременечузі. Працювала на заводі. Далі вступила у Полтавський інститут на фізико-математичний факультет. Познайомилася з майбутнім чоловіком, котрий теж навчався у цьому ж виші. Одружилися. Народився первісток. Чоловік вступив в аспірантуру, тож довелося переїхати в Сімферополь. Там прожили три роки. Тоді чоловік отримав направлення у Кременецький педінститут. Згодом його перевели в Тернопіль, де ми й проживаємо уже більше 40 років», – коротко розповіла про себе пані Тамара.
Тамара Василівна спершу працювала лаборантом у педагогічному інституті, далі заступником директора з виховної роботи у профтехучилищі. Виховали трьох дітей, мають четверо внуків.
Також майже 25 років пані Тамара працювала у коледжі ТНТУ, де створила перший у Тернополі музей. Там було вісім кімнат, у кожній із них свої експозиції, присвячені історії, родині, духовності, славним синам України, козаччині, Тарасу Шевченку. А ще була світлиця, де Тамара Василівна проводила різноманітні зустрічі, семінари, лекції. Також жінка написала кілька книжок зі сценаріями для виховних, просвітницьких годин, лекцій, народних свят. Нагороджена медаллю «Будівничий України».
Тамара Василівна завжди цікавилася народознавством, вивчала походження тих чи інших традицій. Якось її дуже зацікавив різдвяний павучок. Тож коли жінці вдавалося дістати солому, вона радо виготовляла різдвяні символи для друзів, рідних. Якось павучок, виготовлений пані Тамарою, потрапив на виставку.
«Я щодня читаю книги, черпаю нову інформацію. Ось якось зацікавилася тим, як наші предки відзначали свята. На Різдво виготовляли павучок з соломи і перед Святою вечерею підвішували під стелю. Він дуже тішив малечу, адже обертався, мав цікаву форму. Павучок був для оселі оберегом. Дарував господарям надію на достаток, щастя. Символізував працелюбність і гарний урожай.
Наші предки казали: «Світ заснований». А павучки якраз снують павутину, яка досконала як геометрично, так й естетично. Павучок є дуже трудолюбивий. Тож предки обрали саме його символом заснування, тобто створення світу.
22 грудня святкували народження сонця. Тоді ж відзначали Різдво сонечка. Тож сама традиція святкування Різдва прийшла до нас із ще дохристиянських часів. Також це стосується і 12 пісних страв, котрі господині готують на Святвечір. Вони символізували 12 місяців. Адже у вирощенні продуктів, з яких готували страви, брали участь усі місяці. Один поливав дощиком, інший обігрівав сонечком, ще інші – посипали сніжком, який танув і давав землі вологу», – розповіла Тамара Василівна.
Дідух – дух древнього діда
Олександр Джур давно цікавиться народознавством. Каже, ще змалку закарбувалися у пам’яті повчання батька про те, що вони – вихідці з козацького роду і повинні шанувати, любити й оберігати славну історію, вчити цього дітей-онуків.
Пан Олександр родом із Сумщини. Одружився з тернополянкою.
«Одним із символів древньої, тисячолітньої історії нашого хліборобського народу є дідух. Це слово складається двох слів – дідівський дух. Тобто дух далеких предків. Він має дуже цікаву історію. Влітку, коли збирали урожай, то останній невеличкий оберемок пшениці залишали, його ще називали «борода Бога». Тримали до зими. На свята господар дому цей оберемок прикрашав і ставив в куті. До слова, автентичний дідух мав три поверхи. Верхній «прав» – символізував світ Божий, далі «ява» –  світ живих,  «нава» – світ предків. Також вважалося, що коли приносили до хати дідуха, на свята приходили душі пращурів. Традиція пошани померлих збереглася і донині. Адже часто після Святої вечері, прибравши зі столу, господиня біля куті і дідуха ставить ложки, глечик узвару – це для померлих родичів, котрі неодмінно завітають», – розповів пан Олександр.
Дідуха тримали до весни. Коли починали засівати поля, його молотили, і наймолодший хлопчик в сім’ї мав першим посіяти оті зерна пшениці. Тоді, переконані були наші предки, неодмінно вродить добрий урожай.
До слова, нещодавно пан Олександр передав такого дідуха в Дніпро. У соцмережах познайомився з вчителькою однієї із місцевих шкіл. Розговорилися про звичаї, традиції, історію. Тоді тернополянин й розповів про цей символ і запропонував його передати. Жінка розповіла, що, на жаль, у них мало хто дотримується отих древніх традицій, та й не знає їх. Отримавши подарунок, вона одразу ж занесла його в школу і розповіла про нього учням. Діти були у захваті, придивлялися, нюхали, багато цікавилися.
«Не залежно від регіону, в якому проживаємо, від віросповідання, віку, нас об’єднує головне – слов’янські корені, прадавні традиції. Як писав Тарас Шевченко: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь. Тож сьогодні, коли ми переймаємо чимало західних традицій, свят, не забуваймо про свої, котрі більш цікаві і древні. Бо в них – дух наших предків, дух нашого народу», – сказав на завершення Олександр Джур.
Зоряна ДЕРКАЧ