Про брехню, "переведення стрілки" і "глибокий жаль"

Вже не раз доводилося зазначати, що однакові дати календаря, нехай і розділені між собою десятиріччями, іноді дивовижним чином перегукуються між собою.  В даному випадку цей перегук моторошний і змушує принагідно згадати декілька приказок, пов’язаних з таким поширеним в усі часи явищем, як брехня: “Хто багато бреше, той багато божиться”, “Бреши, бреши, та знай кінець”. “Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся”. Радянський Союз, який тримався, передусім, на жорстокості та брехні, незадовго до свого розпаду міг пересвідчитися у справедливості цих зразків народної мудрості.
Майже 78 років тому, 13 квітня 1943 р. берлінське радіо повідомило про виявлені в Катинському лісі масові поховання польських офіцерів. У повідомленні наголошувалося, що розстріл був здійснений органами НКВС навесні 1940 р. Як з’ясувалося пізніше, “рупор Геббельса”, всупереч своїй репутації, цього разу сказав правду. З землі були вийняті і продемонстровані всьому світу беззаперечні докази одного з найжахливіших злочинів сталінського режиму. Міжнародна комісія, організована Німеччиною, дійшла висновку, що загиблі (всього 21 тис. 857 осіб, переважно полонених офіцерів польської армії), були вбиті німецькою зброєю й німецькими  кулями (давній прийом злочинців – “перевести стрілки” на іншого). Але низка додаткових доказів (знайдені на тілах загиблих обривки газет, датованих 1940 р.; листи з того ж року, а також те, що руки багатьох жертв були зв’язані таким же чином, як і руки розстріляних раніше під час сталінських “чисток” радянських громадян) безпомилково вказували на виконавців масового розстрілу. Здійснили вони його, звісно, не за власною ініціативою – цьому передувала пропозиція наркома НКВС Л.Берії та рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про застосування щодо “колишніх поміщиків, фабрикантів, офіцерів, чиновників і перебіжчиків найвищої міри покарання – розстрілу”. Логіка радянського керівництва була справді вбивчою: раз ти чиновник – ставай на край розстрільної ями…
СРСР, як це не раз з ним бувало раніше і пізніше, гнівно заперечив свою причетність до цього злочину. І навіть організував свою комісію, яка й виявила оті самі німецькі кулі, випущені з німецької зброї. Логіка, звичайно, теж є “переконливо вбивчою”: якщо вбиті німецькими кулями – отже, вбивали німці. Сором’язливо обійшли цю тему і обвинувачі на Нюрнберзькому процесі – трибунал ставив перед собою зовсім іншу мету, ніж пошук доказів вини одного з його засновників. Лише значно пізніше, знову ж таки 13 квітня 1990 р., під час візиту в Москву очільника Польщі Войцеха Ярузельського, була опублікована заява ТАРС, в якій, зокрема, говорилося: “Виявлені архівні документи… дають змогу зробити висновок про безпосередню відповідальність за злочин в Катинському лісі Берії, Меркулова та їхніх поплічників. Радянська сторона, висловлюючи глибокий жаль у зв’язку з катинською трагедією, заявляє, що вона являє собою один з тяжких злочинів сталінізму”. Тоді ж М.Горбачов передав В. Ярузельському виявлені етапні списки НКВС.
Якби радянська сторона отак “висловлювала глибокий жаль” з приводу всіх своїх злочинів, в тому числі й проти своїх громадян, то це зайняло б у неї дуже й дуже багато часу. Але найприкріше те, що оті докори сумління (залишимо осторонь питання ступеню їхньої щирості) чомусь зовсім не дошкуляють нині її правонаступниці – путінській Росії. Більше того – в своїй політиці вона бере на озброєння наймерзенніші прийоми радянської пропаганди. Чим суттєво відрізняється від колишнього впертого заперечення причетності до катинського  розстрілу нинішнє таке ж по-віслючому вперте “их там нет” стосовно присутності російської армії на Донбасі? В принципі, нічим. Фундаментальні засади політики залишилися тими ж. Як незмінною залишається і смисл згаданої на початку  народної приказки “Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся”. І чи не доведеться колись комусь в Кремлі висловлювати глибокий жаль з приводу злочинів нинішнього російського режиму проти України?
Ігор ДУДА