Постать, важлива для України

14 червня 2016 року виповниться 125 років від дня народження видатного діяча українського національно-визвольного руху Євгена Коновальця. З метою вшанування пам’яті великого сина України, Верховна Рада постановила вшанувати 125-річчя від дня його народження на державному рівні. З цієї нагоди газета «Свобода» започатковує цикл публікацій, присвячених Євгенові Коновальцю.
 
 
 
«Як довго не буде самостійної
Української держави, так
довго не буде порядку в Європі,
всі союзи будуть нереальними».
         (Євген Коновалець)
Війна породжує героїв, а революція – вождів-провідників. Так і Перша світова війна, в якій після двохсотліття важкої неволі з руїни і забуття поставала Українська держава, зродила когорти славних борців-героїв, давши нашому народові великих полководців і творців державного життя. Одним з них був полковник Євген Коновалець.
Він жив для України, боровся за її свободу і незалежність, страждав за неї, за неї і загинув у нерівному двобої з підступним ворогом. Він став вождем національної революції, хоча не дожив до її перемоги.
Народився Євген Коновалець 14 червня 1891 року в с. Зашкові біля Львова у родині управителя місцевої школи. Його дід був священиком, брав активну участь у громадському і політичному житті та мав відповідний вплив на онука.
Після отримання початкової освіти у рідному Зашкові, Євген продовжив навчання у Львівській українській гімназії, яку закінчив у 1909 році. Великий вплив на формування політичного світогляду юнака мали вірші Тараса Шевченка, твори Івана Франка, проголошення ЗУНР і особливо брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна». В умовах тодішньої Галичини ворогами України були польські шовіністи і москвофіли, проти яких спрямовував свої зусилля молодий Коновалець. У 1909 році Євген вступив на правничий факультет Львівського університету, повний курс якого закінчив у 1914 році. За антипольську пропаганду у 1911 році його заарештовує поліція, але він виправдав себе у суді і був звільнений.
У 1912 році він вступає на військову службу до австрійського війська, яку закінчив у чині чотаря.
Відбувши військову службу, Коновалець організував зі студентів окреме товариство для військового вишколу під назвою «Соколи».
З вибухом Першої світової війни Коновалець пішов до австрійського війська і у квітні 1915-го в боях за гору Маківку в Карпатах потрапляє до російського полону. Його засилають до Царицина (нині Волгоград). Але і в полоні він не покидав своєї праці, а здобував знання, організував своїх друзів-вояків, підтримував їх волелюбний дух та готував до подальшої боротьби за визволення України. Як тільки туди дійшли вісті про революцію в Росії, він організовує втечу полонених на Україну. У липні 1917-го року в Києві зустрічається з Миколою Міхновським і пропонує генеральному секретареві Центральної Ради план переведення полонених на територію України та утворення з них окремої військової частини для захисту Української держави.
Після тривалих і наполегливих старань у листопаді 1917 року Симон Петлюра дає згоду на утворення із полонених галицьких українців куреня «Січових Стрільців». У січні 1918-го на військовому вічі командиром обирають Євгена Коновальця. Курінь тоді нараховував п’ятсот стрільців, а згодом збільшився до двох тисяч.
«Січові Стрільці» – це найкраща військова частина вільної України, яка вкрила себе безсмертною славою в боях. Аналізуючи ідеологію Української Народної Республіки, Коновалець дійшов висновку, що революція в Україні має дві тенденції: націоналістичну, виразником якої був Микола Міхновський, і соціалістичну, яку розвивав Володимир Винниченко та підтримував Михайло Грушевський. У питанні будівництва української національної армії Коновалець став на бік Міхновського, хоча у міжпартійні суперечки не втручався. У час будівництва Української Народної Республіки прихильники Винниченка не врахували можливої небезпеки зі сторони більшовицької Росії, а тому провели демобілізацію українських військових частин, що прибули з фронту.
Коновалець був тим, кого рука Провидіння провела у Київ у найкритичніший момент, коли соціалісти присипляли пробуджену українську національну стихію дурманом «всеросійської соціалістичної революції». Він застеріг українську націю перед смертельною небезпекою і вказав їй єдино правильний шлях: «Творім негайно міцну здисципліновану українську національну армію, на прапорах якої яснітиме єдине гасло – «За Самостійну Соборну Українську Державу!»
Саме Коновалець попередив діячів Української Центральної Ради (УЦР) про можливість гетьманського перевороту, який стався 28 квітня 1918 року, коли німці оточили будинок УЦР і змусили її капітулювати. Коновалець часто зустрічався з гетьманом Скоропадським і заявляв йому, що «Січові Стрільці» будуть лояльними до гетьманської влади тільки доти, доки вона буде оборонцем самостійної Української держави. Після проголошення Скоропадським федерації України з Московською державою, Коновалець запропонував гетьманові умови опозиції і попередив про можливість братовбивчої війни. Гетьман не прийняв умов опозиції, і Коновалець вирішив зі зброєю в руках виступити проти проросійської влади в Україні. На щастя, дивізія гетьмана, сформована з українців, відмовилася вступати в бій проти «Січових Стрільців» під Мотовилі вкою, і ті 18 листопада 1918 року провели бій лише проти російських білогвардійських добровольців, після чого війська Директорії зайняли Київ.
Курінь «Січових Стрільців» був найбільш дисциплінованою частиною армії УНР, і його постійно використовували для охорони уряду та штабів української держави.
У грудні 1918 року Коновальця призначили комендантом  Києва – відповідальним за безпеку та порядок в столиці. На цій посаді він домігся організації єдиної розвідувально-слідчої установи, діяльність якої була спрямована проти ворогів Української держави. На шляху до модернізації армії він зустрічав непоборний опір з боку соціалістичних партій, у яких поняття свободи асоціюється з анархією.
Полковник Коновалець був патріотом широкого масштабу, він негативно поставився до підписаного 21 квітня 1920 року договору УНР з Польщею. Майбутні події підтвердили справедливість його позиції.
У скорому часі закінчився невдачею польсько-український похід на Київ. Поляки поводилися на українських землях як справжні окупанти, що сприяло успіхові більшовицької армії, яка в серпні 1920 року перейшла річку Збруч і почала наступати на Варшаву. Перелякані поляки зраджують уряд Директорії і, рятуючи себе, підписують сепаратний Ризький мирний договір, визначаючи за більшовиками право окупації Західної України.
Але боротьба за волю України не припинялася. На останньому засідання стрілецької ради у липні 1920 року у Празі Коновалець закликав готуватися до затяжної підпільної боротьби проти польських і московських окупантів і тут же виступив з проектом утворення підпільної організації. Під його керівництвом у всьому краї завершується формування організаційної мережі збройного підпілля і перехід до бойових дій. Основою ідеології відроджуваної української нації полковник вважав державницький націоналізм.
У червні 1921 року він повертається в Галичину і очолює керівництво Української військової організації (УВО). Високий авторитет Коновальця майже у всіх існуючих в краї і на еміграції політичних організаціях дав йому можливість скликати першу конференцію українських націоналістів, метою якої було об’єднання націоналістичних організацій в єдину силу. Вона відбулася 3-7 листопада 1927 р. у Відні й обрала Провід українських націоналістів, головою якого став Євген Коновалець.
Після 14–місячної активної підготовки 3 лютого 1929 року відбувся І Конгрес Українських націоналістів, на якому з багатьох націоналістичних організацій була утворена єдина революційна організація – Організація українських націоналістів (ОУН), головною метою якої проголошувалось здобуття Української самостійної держави. Очолив ОУН Євген Коновалець.
Щоб бути незалежним у своїх діях, він переїжджає до нейтральної країни –  Швейцарії, в м. Женеву, де проживає з 1929 по 1936 роки, після чого, у зв’язку із загрозою більшовицького замаху, переїхав до Риму. Одночасно він розсилає свою резидентуру в Англію, Францію, Німеччину, США і Канаду. Коновалець був рішучим противником соціалізму і більшовицького тоталітаризму як головного ворога української державності. Вирішальним етапом визвольної революції українського народу, на його думку, повинно бути збройне повстання, а це вимагає  добре вишколених кадрів. Для цієї мети як при УВО, так і при ОУН, постійно діяв військовий штаб, який організував видавництво відповідної літератури і військові старшинські курси. Такі курси були організовані на території Чехословаччини і в Австрії. Їх повинен був пройти кожен член УВО та ОУН. На них підвищували свої військові знання такі визначні командири, як Михайло Колодзінський, Зенон Коссак, генерал-хорунжий Роман Шухевич, генерал Дмитро Грицай, полковник Олекса Гасин та інші герої УПА.
Хоча ОУН розгорнула найактивнішу діяльність в Західній Україні, полковник велику увагу приділяв розбудові підпільних націоналістичних організацій на Наддніпрянщині, за що врешті поплатився своїм життям. Виїжджаючи для контактів у різні країни, Коновалець наражав себе на небезпеку бути знищеним. І лише напередодні Другої світової війни більшовицькій агентурі вдалося проникнути в одну із організаційних структур ОУН і вийти безпосередньо на полковника. Його вбили 23 травня 1938 р. в Роттердамі. Перестало битися серце мужньої людини, великого патріота, справжнього воїна, вождя українського підпільного руху, вірного сина України полковника Євгена Коновальця. Про це ми розповімо читачам «Свободи» детальніше.
Розправившись з творцем УВО й ОУН, Москва сподівалася, що таким чином вона знищить увесь український революційно-визвольний рух, але прорахувалася. Хоч якою  болючою і великою була втрата, але ОУН продовжувала боротьбу. Знайшлися нові борці, нові провідники. За два роки організацію очолив Степан Бандера, який продовжив велику справу підготовки і вишколу патріотичних сил. Кадри ОУН зростали, під час Другої світової війни тисячі українських націоналістів пішли на східні землі України, твердо пам’ятаючи слова вождя, що шлях визволення України лежить через Київ. Створена пізніше УПА стала спадкоємцем «Січових Стрільців» і впродовж багатьох років боролась проти ворогів України.
Світла пам’ять борця, державного мужа і великого стратега полковника Євгена Коновальця наснажує нові покоління української молоді до розбудови незалежності України.
Постать Коновальця настільки важлива для України, що Верховна Рада доручила Кабміну звернутися до уряду Королівства Нідерландів з проханням посприяти перепохованню Євгена Коновальця в Україні.
Ігор ОЛЕЩУК