Подарували казку діткам, які бачили війну

Гарна пора – дитинство. Ігри, пустощі, друзі, сміх і веселі забави. Та не для цих дітей. Останніми роками їхньою основною «забавою» є  вчасно сховатися в підвал під час обстрілу, завжди і скрізь обережно поводитися, щоб не наткнутись на міну. А ще у них з’явився невимовний страх за життя і здоров’я близьких людей.
Про це, як ніхто інший, можуть розповісти волонтери громадської організації «Схід та Захід єдині», котрі з самого початку розгортання бойових дій на сході допомагають військовим, їдуть у саме пекло – на передову.
«Якось, коли ми проїжджали село Нижнє, побачили на дорозі хлопчину. Він спершу з недовірою дивився на нас, а потім як крикне на повні груди: «Слава Україні!» У мене аж мову відняло. Кажу до своїх хлопців: «Ану, зупиняйтесь!» Знайшли в машині коробку цукерок і подарували малому патріоту. Потім дізналися, що його бабуся – відома в Лисичанську волонтерка, допомагає українським солдатам», – розповів координатор ГО «Схід та Захід єдині» Василь Конько.
Під час розповіді він обійняв білявого хлопчину, який сором’язливо ховався від камер. З’ясувалося, що це і був герой його історії.
Через півтора року вони знову зустрілися, коли пан Василь і його побратими вирішили чимось допомогти дітям, котрі щоденно на власні очі бачать пекло війни.
«Ми висловлюємо щиру подяку надзвичайній людині – Олександру Шевченку, громадському діячу, політику, меценату. Завдяки його підтримці ми змогли подарувати 49-ти дітям із селища Нижнє Попаснянського району Луганської області,  учням Нижнєнського НВК «ДНЗ-ЗНЗ» №36 вісім днів казки у Карпатах – на курорті «Буковель», – продовжив Василь Вікторович.
Надавали перевагу дітям із соціально незахищених сімей. Були серед них і сироти, батьки яких загинули на лінії розмежування.
«Бачили б ви їхні оченята, коли вони приїхали. Налякані, неговіркі діти навіть подумати не могли, що в Україні може бути так гарно. Та дякуючи педагогам табору, вчителям, які приїхали разом із ними, й нашим дівчатам-волонтерам, котрі з перших хвилин знайомства огорнули їх материнською любов’ю і теплом, діти почувалися тут комфортно», – продовжив волонтер.
Їм було ніколи сумувати чи думати про сумне. Адже від ранку до вечора вони були зайняті то підготовкою до різних змагань, то катанням на конях, то різними іграми тощо. Педагоги табору докладали максимум зусиль, щоб усмішка не сходила з дитячих облич…
Вісім днів злетіли, мов одна мить. Проте залишили у дитячих серцях промінь щастя й надії на краще майбутнє. Вони побачили, що тут, на заході, живуть не злісні бандерівці, а щедрі й гостинні люди.
«Я відправляю їх додому, а серце кров’ю обливається. Бо бачу їхні заплакані очі й страх. Вони хочуть до батьків, сумують за друзями та ріднею і водночас не хочуть більше бачити тієї розрухи», – сказав зворушений пан Василь.
Перед від’їздом діти відвідали Івано-Франківськ, де на них чекав ще один сюрприз. Координатор організації «Благодійний Фонд «Вефіль» Юрій Музика подарував їм гарні подарунки.
Діти поїхали. А тернопільські волонтери пообіцяли собі, один одному, всім, що докладатимуть ще більше зусиль, щоб подарувати їм ще трішки щастя, добра. А нам залишається молитися за те, щоб закінчилася війна.
Зоряна ДЕРКАЧ