На Тернопільщині з УПЦ МП до ПЦУ за пів року перейшло 14 громад

Майже шість сотень громад за пів року вийшли з Української Православної Церкви московського матріархату. Більшість із них перейшли до Православної Церкви України. Із них 14 – на Тернопільщині. Зокрема, і парафіяни церкви святого апостола та євангеліста Луки, що в Шумбарі на Кременеччині.

І сотню літ тому постав храм

На початку 1900-х на підвалинах старовинного замку Боговитинових – Шумбарських в центрі села шумбарівці звели Свято-Лукінську церкву. 76 літ зносилися в ній молитви, аж до паскального четверга 1982-го. Язики полум’я тоді охопили святиню. Згоріла церква.

На тиху молитву люди збиралися в одній з пустих хатин. Величали Всевишнього й просили про поміч у зведенні нової церквиці. Він почув їхні молитви. На Маковія в 1988-му шумбарці заклали перший камінь. Знайшлися серед них і мулярі, й інженери, і штукатури, столярі. З натхненням взялися до справи й за рік збудували новий храм. 31 жовтня 1989-го, на Луки, освятили його. Наповнили дещицею, що вціліла при пожежі, й невдовзі стали свідками справжнього дива.

«Зчорніла від кіптяви й диму ікона Пречистої Матері Божої враз посвітліла, лик Богородиці став чітким і чистим», – оповідає настоятель святині о. Володимир Малярчук.

На парафії він від 20 травня 2022-го. Саме тоді релігійна громада вирішила вийти з-під юрисдикції московського патріархату й перейти до Православної Церкви України.

«На такий історичний крок парафіян, певен, наштовхнуло бажання молитися рідною мовою та розуміння, що без єдиної, незалежної Української Церкви існування незалежної України завжди буде під загрозою», – зазначає священнослужитель.

Хочуть молитися рідною мовою

Парафію у Шумбарі Архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор доручив ієрею Володимиру Малярчуку, який раніше звершував служіння в храмі Святих Костянтина та Єлени в Тернополі.

«Бажання служити Богові і людям супроводжувала мене з дитинства, і коли отримав звістку про своє призначення настоятелем, то зрозумів – це поклик Бога,- зізнається священнослужитель. – Ніколи не зітреться в пам’яті знайомство з парафіянами. То незвичайні люди, сповнені світла, віри та любові до Бога».

Щонеділі храм заледве вміщує прихожан. У селі близько 700 мешканців. Чимало з них зараз – на передовій, боронять рідну країну.

«На щастя, шумбарівці ще не зазнали гіркоти втрати односельців, і нехай Всевишній боронить їх від цього горя й захистить, – каже о. Володимир. – Та чимало Воїнів повернулися з фронту з пораненнями й зараз проходять реабілітацію».

Настоятель часто спілкується з ними. А ще горне до святині дітей та молодь. А нещодавно Всевишнього дзвінкоголосо почав славити новостворений церковний хор.

«Те, що здавалося неможливим для людей, – можливе для Бога, – констатує о. Володимир. – Поволі ми підрихтовуємо храм. Влітку зробили капітальний ремонт вівтаря».

І все б спокійно, якби воду не колотив попередній настоятель парафії о. Сергій.

«На жаль, він не знайшов у собі сили змиритися з рішенням пастви й покинув її, затаївши злобу в серці, – каже о. Володимир.  – Відправи провадить в одному з місцевих будинків, та замість щирої молитви, тих кількох людей, що пішли за ним, підбиває на конфлікти, налаштовує супроти односельців. Та я вірю, що рано чи пізно гнів у його серці згасне й поступиться любові та правді».

Зі собою, за словами о. Володимира, «батюшка й прихильники московського патріархату забрали з храму чимало цінного й потрібного для звершення служіння».

«Та завдяки небайдужості парафіян ми зуміли швидко придбати все необхідне для храму, – зауважує. – Звичайно, що на цьому не зупиняємося, а рухатимемося далі з вірою та молитвою за наших військових, село й Україну!»

Із приходом о. Володимира, кажуть шумбарівці, в громаді оселилася енергія та запал. Храм – велелюдний і дзвінкий, немов великодній ранок.

«Ось би ще юридичні труднощі з реєстрацією нашої релігійної громади владнати, й тоді вже жодні каверзні дещиці прибічників московського патріархату не страшні, – зауважу о. Володимир. – Вірю, що здоровий глузд у тих, від кого ота перереєстрація залежить, – таки переможе».

Мусить перемогти. У цьому впевнений голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко. Саме за ініціативи його та фракції ВО «Свобода» на крайній сесії  облради депутати визнали православну церкву московського патріархату ворожою і звернулися до парламентарів про ухвалення закону щодо заборони її діяльності в Україні.

«На жаль, місцеві органи влади не мають жодного законного права заборонити діяльність російської церкви на території держави. Їхні рішення носять швидше рекомендаційний характер. Зробити це під силу тільки парламенту. І народний депутат від ВО «Свобода» Оксана Савчук вже давно подала відповідний законопроєкт. Слово – за Верховною Радою», – наголосив очільник облради

Заборона УПЦ мп – питання національної безпеки

За заборону УПЦ мп висловилися вже понад 50 тисяч мешканців Тернопільщини. І їхня кількість щодня зростає. Рішення підтверджують особистим підписом. Власне,  ці підписні  листи  депутати облради спільно з активістами й передадуть законотворцям. А ще – вимогу невідкладно розірвати угоду з московським патріархатом про оренду Почаївської лаври.

«Окрім того, ми звернулися до Міністерства юстиції про негайне відновлення роботи реєстратора на території Тернопільщини, або ж надання дозволу нашим реєстраторам на місцях юридично узаконювати рішення про перехід релігійних громад під іншу юрисдикцію», – акцентував Михайло Головко.

Свободівець переконаний: заборона УПЦ мп- питання національної безпеки.

«Дивно чути, що це ще «не на часі». Потім буде пізно, – підкреслює. – Війна не завершиться ніколи, якщо діятиме церква московського патріархату. Це супроти переконань українців, які на власні очі бачать звірства орків й викривлене ненавистю обличчя «русского міра». Якщо російської церкви не заборонить держава, то люди самі – навкулачки чи зі зброєю – поставлять крапку в її діяльності. Такі випадки вже були не в одному населеному пункті. Тому краще, щоб парламентарі почули, розв’язали цю проблему раз і назавжди, заборонили московський патріархат, конфіскувала його бізнес та майно і передали у власність держави. Так буде правильно і справедливо».