Митці Ковальчуки: у пошуках краси і гармонії

Коли полотна виконані чоловіком і дружиною – це наче викохане дитя. Справді, що може бути світліше, тепліше і щиріше?

Недаремно кажуть, що «нашого цвіту по всьому світу». Талановитих, жертовних, працьовитих, а ще й скромних, про яких навіть у колі митців не усі знають. Разом вони переживали зміни, пошуки себе, нові виклики, тому нині у них все налагоджено і відпрацьовано. Йдеться про творче подружжя Ковальчуків із Гаїв-Шевченківських, що біля Тернополя.

Шевченко у військовій амуніції

Про Михайла Ковальчука ми дізналися із інформації на сайті Байковецької сільської ради. У ній йдеться, що староста села Гаї–Шевченківського старостинського округу Ярослав Рудий передав сільському голові Анатолію Кулику подарунок – погруддя Тараса Шевченка (авторства Миколи Ковальчука) у військовій амуніції. Подарунок голова Байковецької сільради отримав на знак подяки за всебічну підтримку українських військових та постійну допомогу вимушеним переселенцям.

«Визначальним є те, що Пророк зображений у військовій амуніції з гравіюванням: «Борітеся – поборете». Це своєрідний символ нескореності, який надихатиме нас у часі війни до єдності, боротьби та незламності», –розповіли у Байковецькій громаді.

Творче подружжя з творчої родини

Автор скульптури Михайло Ковальчук народився у 1978 р. у с. Підгайці на Шумщині. Закінчив Кременецьке училище, де здобув спеціальність різьбяра по дереву. Дружина Михайла, Ольга, – з творчої сім’ї, її батько – тернопільський художник-реставратор. Вона закінчила Тернопільський кооперативний технікум, де здобула фах дизайнера. Мабуть, талант і любов до образотворчого мистецтва їй передалися від батька Мирослава Двуліта, який розписав сам чи з іншими художниками понад 40 храмів, реставрував сотні ікон та картин.

Творче подружжя дев’ять років працювало у м. Фатіма (Португалія) у всесвітньовідомому центрі релігійного паломництва, де розписували та реставровували твори образотворчого мистецтва й архітектури. Окрім того, брали дієву участь у житті української громади. Але рідна земля кликала до себе. Справді, де ще така красива, неймовірна мальовнича природа? Зрештою, дітей також вирішили народжувати в Україні. І в 2008 р. подружжя Ковальчуків повернулося на Батьківщину. Від того часу вони постійно в роботі, разом вже виконали реставраційні роботи у понад 20-х храмах. Михайло працює більше зі скульптурними композиціями, а Ольга – з реставраційними і позолотними роботами – іконами, картинами. Їхні діти, Назар і Арсен, вже залюбки допомагають батькам.

Щодо вищезгаданої скульптури Тараса Шевченка, автор розповів: «Ідея виникла спонтанно, якось пригадалися його славнозвісні рядки з поеми «Кавказ»: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає!», які в умовах московської агресії актуальні як ніколи.  А ще хотілося чимось допомогти українським воїнам, підтримати їх не лише духовно, а й матеріально. Тобто погруддя я задумав як скульптуру масового виробництва, а кошти від продажів, пожертв мали спрямовувати для підтримки Збройних сил України».   

Що ж, будемо сподіватися, що благородний задум Михайлу Ковальчуку таки вдасться реалізувати.

Розробляють інтер’єр головного собору Тернопільської єпархії ПЦУ у Тернополі

Мистецька діяльність подружжя Ковальчуків охоплює галузі станкового і монументального живопису, скульптури. Пейзажі, портрети, ікони… В усіх їх творах відчувається майстерність і те, що закладено на рівні підсвідомості – талант.

Нині Михайло та Ольга спільно з львівськими митцями  працюють над розробкою інтер’єру в візантійському стилі з українськими символами чергового храму, і це не простий храм, а кафедральний собор святих рівноапостольних Костянтина та Єлени – головний собор Тернопільської єпархії Православної церкви України у Тернополі.

Ось такі вони, талановиті митці землі тернопільської. Їхні робити виконані з любов’ю, ніби кожна скульптура жива, а кожна ікона – має душу. А може, й сам Господь опікується їхнім талантом та працею, адже вони розписали і реставрували не один десяток ікон і храмів.