Михайло Ониськів видав алфавіт свого життя…

Вийшла у світ книга відомого поета та краєзнавця, заслуженого журналіста України Михайла Ониськіва «Житіє  в абетці И-Я». Це третя книга з трикнижжя талановитого майстра слова.
Пан Михайло уже видав дві книги: «Автографи. Бібліографія. Вибране. Галерея. Досил» (скорочено «АБВГД») та «Есеї, Євшан-слово, Житіє» (скорочено «ЕЄЖ»).
Торік,  я, пишучи рецензію, написала статтю «До букви «я» ще так далеко…». Тоді мала на увазі, що автору ще писати і писати. Тільки б вистачило здоров’я та творчого натхнення. Та й видати чергову книгу нині фінансово накладно.
Однак Михайло Ониськів, який завжди упевнено йде життям, здивував не лише мене, а й усіх, хто його знає і читає, коли через рік видав ще одне публіцистично-енциклопедичне видання «Житіє в абетці И-Я».
Ось так оригінально,  майстерно,  по-філософськи автор, використавши букви українського алфавіту, почав творити для нас та для нащадків. У книзі пан Михайло змальовує  людей, які йшли поряд з ним численними життєвими лабіринтами, дуже цікавих особистостей, непересічних постатей, відомих не лише на Тернопілллі, а й в Україні та світі, з якими його зводили стежки-доріжки.
Особисто мені було цікаво прочитати розповіді майстра слова про його рідні Ласківці, про родини Слюзарів, Шкроботів, про неперевершених Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Романа Лубківського, Романа Гром’яка та багатьох-багатьох інших славетних земляків.
Як зізнається автор, його трикнижжя – це роздум над тим, як не допустити в нинішній ситуації помилок минулого, і про те, як треба брати з минулого вогонь, а не попіл для життя.
– Я народився на Теребовлянщині, – додає Михайло Ониськів, – у безземельній і неписьменній сільській родині. Але батьки мої, з волі і ласки Господньої, перекодували від себе у мій мозок та гени любов до світу і навдивовижу цупку пам’ять.
Завдяки їй, чистій пам’яті, та чималому стосу світлин, документів, книг і газетних публікацій Михайлу Ониськіву вдалося у літературно-художньому виданні відтворити так багато, досі невідомого багатьом.
Він дякує за вихід цього душею виплеканого видання групі наукових консультантів та рецензентів, видавництву «Терно–граф», схиляє голову перед спонсорами і меценатами.
Як відома в області людина, Михайло Ониськів сам багатьох знає і багато хто знає його. Відтак усім їм, думаю, цікаво буде пройтися буквами алфавіту по сторінках нововидання. Адже написано книгу оригінальною, неповторною, ониськівською мовою.
Власне, щоб зрозуміти, що я маю на увазі, говорячи про ониськівську мову, пропоную читачам «Свободи» уривок з книги Михайла Ониськова: «Маруська – саме так у Ласківцях величали дружину мого найстаршого брата Дмитра, який мав нелегку долю життєву (за німців був вивезений  на примусові роботи до Третього рейху, де майже п’ять років гарував на бауера (господаря). Одне в тому безрадісному світі було добре, що досконало вивчив німецьку мову і навчився молоти зерно на борошно на найкращих дрезденських вальцях (така професія згодом  йому знадобиться)…
…Маруська – енергійна, відважна, роботяща, ділова, він – добряк, лагідний,  кожному і всім ладен допомогти, але мав не дуже добру рису, йдучи з млина,  де був за мірошника, забігав до підвального у спиртзаводі і так причащався там. Аж поки ласковецьку гуральню не перебазували в Кобиловолоки. Діти в них сіялися ледь не щороку. Так зуміли народити 14,  а вивести у світ широкий 12 хлопців та дівчат. Маруська, яка не раз віджартовувалася перед сусідами, що їй народити дитину, як раз плюнути, стала чи не першою матір’ю-героїнею на Теребовлянщині…
…До речі, дорогою батьків пішов один з їх синів – Іван -Тарас Ониськів, який разом з дружиною-педагогинею місцевої школи  Юлією (з дому Загородня) виховали-виховують чотирнадцятеро дітей. Це найбільша сім’я у районі. До речі, міжнародний благодійний фонд Святої Марії надав Юлії Ониськів почесний титул «Українська Мадонна».
І з таким теплом Михайло Ониськів описав у книзі кожного, з ким його зводило життя…
Галина ВАНДЗЕЛЯК