Музичний фронт: Як живе альма-матер музичних геніїв Тернопілля

Переступивши поріг Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької, поринаєш в інший світ. Де немає гаджетів, які безперестанку листаєш в пошуках новин, вічної метушні. Лише музика і спів! Завітала я туди, щоб поспілкуватися з керівником коледжу Сергієм Маловічком про те, як вдається не лише виживати, а й  розвивати мистецький заклад. Запитала, коли мистецький коледж планує переїхати в нові приміщення, чи не бракує бува студентів… Питань накопичилось чимало. Та поки очікувала на зустріч, занурилася в неймовірну творчу ауру, яка панує у закладі. З однієї аудиторії долинали звуки скрипки, з іншої – фортепіано, а десь згори чутно було неймовірний хоровий спів… 

– Пане Сергію, майже два роки, як ви очолюєте цей навчальний заклад. Роки дуже непрості. Однак, що змінилося?

– Почну із того, що це моя альма-матер. Я тут навчився, працював майже тридцять років. Тож знаю увесь колектив. Найперше основну увагу приділив навчальному процесу. Тепер потрібно удвічі більше мотивувати дітей до навчання, пояснювати, для чого їм це потрібно, зрештою, що вони з того матимуть… Наш коледж – єдиний в області заклад, який навчає дітей спеціальності «Музичне мистецтво». А це – вправляння на інструменті, вправляння голосом. Це потребує дуже багато часу і навичок. У нас заняття тривають з 7-ї ранку аж до 10-ї вечора. У своїй роботі я роблю акцент на наші творчі вечори, які ми проводимо як у стінах коледжу, так і у місті, області. Маємо підшефні 54 музичні чи мистецькі школи, учні яких – наші потенційні абітурієнти.  Тож я поставив собі завдання налагодити із цими закладами співпрацю на юридичному рівні. Кілька разів на місяць відвідуємо різні куточки нашої області, щоб поспілкуватися як з учнями, так і з викладачами. Ми їздимо не просто так, а з концертами, показуємо, які в нас інструменти, що ми уміємо. Зрештою офіційно підписуємо договори про співпрацю.

– А як щодо співпраці із вищими навчальними закладами не лише в Україні, а й в сусідніх державах?

– Певна річ, ми намагаємося виходити вже й на міжнародний рівень. У нас налагоджена співпраця з Краківською музичною академією, Краківською школою І-ІІ ступеня, школою І-ІІ ступеня у Ярославі. Співпрацювали із професійними вокалістами з Берліну, переймали у них досвід. Нас запрошують виступити, просять показати нашу автентичну культуру.

 Підписали договори про співпрацю із музичними академіями, зокрема – Львівською, Київською, Харківською, Одеською тощо. Наші випускники у цих закладах вже працюють не лише викладачами, а й проректорами.

– Знаємо, що не так давно вам надали нові приміщення…

– Це правда. За підтримки нашої обласної ради наш заклад отримав нове приміщення. За 65 років діяльності коледж нарешті отримав концертну залу на 500 місць. Це приміщення, де колись працював телеканал ТТБ, на вулиці Шевченка, 17. Такий подарунок ми отримали не лише на 65-річчя коледжу, а й у рік 150-ліття з дня народження нашої славетною Соломії Крушельницької, іменем якої названо заклад. Ці приміщення вміщають 94 аудиторії. Хотів би наголосити, що концертна зала, в якій ми вже навели лад, є однією із найбільших на Західній Україні. Там є чотири студії звукозапису. Більше того, є одна велика студія для симфонічного оркестру. Діти і викладачі просто окрилені!

Відтак, минулого року до нашого 65-річчя ми відкрили музичний сезон і відновили Тернопільські музичні вечори. У тій великій залі наші студенти вже проводили концерти, звіти усіх відділів, а наприкінці відбувся великий концерт для тернополян і гостей міста. Цьогоріч у нас відбуватимуться фестивалі «Червона рута», «Танцювальна весна», Всеукраїнський фестиваль «МирФест», який їздить по всій Україні.

На жаль, у нас немає власного гуртожитку. Ми винаймаємо приміщення, щоб забезпечити проживання майже сотні дітей. У  нас навчаються студенти не лише з нашої області, а й з Львівщини, Хмельниччини, Івано-Франківщини, Вінниччини, Харківщини…  Тож тепер завдяки тому, що нам надали це приміщення, ми маємо можливість з одного із наших старих корпусів зробити гуртожиток. 

– Пане директоре, як вплинула війна на кількість студентів, мабуть, багато подалися у світи?

– Багато виїхали… Водночас ми робимо усе, щоб їх прихилити назад. У нас є уже 5 студентів, які повернулися і хочуть довчитися. Специфіка нашого навчання не передбачає дистанційного формату, адже не можна навчатися грати на скрипці без скрипки… У нас сьогодні понад 300 студентів. Для нас це немала цифра. Адже наша специфіка – індивідуальне навчання. Іноді в класі присутні по три викладачі на одного студента: викладач, ілюстратор, концертмейстер. 

Минулого року я подав ініціативу, що ми приймаємо на навчання усіх професійно-навчених дітей, але максимально і безкоштовно за ліцензію нашого роботодавця. Відтак ми прийняли 90 дітей. Цьогоріч теж намагатимемось так зробити. Для цього й проводимо наші профорієнтаційні поїздки по всій області.

Навчання в нас дороговартісне для держави, але моє переконання – діти повинні вчитися безкоштовно.

– Пане Сергію, як у вашому закладі налагоджена волонтерська діяльність?

– Відколи розпочалося повномасштабне вторгнення, ми намагаємося допомоги війську. Виступаємо у лікарнях для поранених бійців, збираємо різноманітну допомогу, яку передаємо волонтерам. Надсилаємо цільову допомогу бригадам, де служать наші студенти. Наші викладачі їздять за кордон із концертними програмами, де разом із тими чи іншими фондами збирають кошти на ЗСУ. Тримаємо, так би мовити, мистецький фронт.

– Поговорімо про «не на часі». Чи може взагалі українська культура, надто в час війни, бути не на часі?

– Як на мене, це результат 1990-х років. Тоді нас скерували на побутовий бік. Духовність відійшла на третій план. Сьогодні ж ми ж бачимо, наскільки музика, спів піднімають дух. Бачимо, як музика лікує, енергетично підсилює, ставить на ноги, лікує душу. Без культури, автентичності навряд чи можна зберегти державу.

– Пане Сергію, ми живемо при капіталізмі, коли гроші вирішують багато. Як ви переконуєте студентів, їхніх батьків, що, обравши музичну спеціальність, дитина зможе собі заробити на хліб?

– Наш святий обов’язок – пояснювати не лише дітям і батькам, а й владі, наскільки важливою є культура. Наскільки важливо розвивати таланти в дитини. Наскільки важливо, щоб дитина тягнулася до мистецтва. Тоді мозок зовсім по-іншому сприймає дійсність. Я завжди казав, що музикою можна заробити! У світі вона дуже цінується. Надто тепер, коли цінують українську культуру і музику. Тому маємо тримати марку, маємо якнайкраще показувати нашу автентичність. Більше того, люди, котрі відвідували музичні навчальні заклади, можуть досягти більших успіхів не лише в музиці, а й в інших спеціальностях. А найголовніше – дитина світ бачить зовсім по-іншому, рідну культуру, рідну країну любить ще більше… 

Працюємо, навчаємось, навчаємо і допомагаємо нашим славним незламним ЗСУ наблизити світлий день перемоги України.