«Мене побили однокласники за те, що я вивчив вірш»

Цей жорстокий випадок трапився в одній зі шкіл.  Ми почули про нього випадково. Прізвища й імена змінені. Маємо надію, що своєю розповіддю змусимо задуматися батьків: яких дітей вони виховують, та вчителів: на скільки ретельно і добросовісно вони виконують свою роботу.
Отже, у першому класі навчаються тридцять дітей. Усі милі, гарні. Їхній класний керівник  – кваліфікований педагог зі стажем. Серед учнів є тихий, сором’язливий хлопчик Іванко. Вже у п’ять років він гарно читав, писав, вчив англійську. Хлопчина завжди з радістю виконував домашнє завдання. Єдине, що непокоїло батьків, – син був аж надто спокійним. У той час, коли інші хлопці на перерві ганяли м’яча, бігали, Іванко сидів спокійно за партою, читав книжки або ж наодинці грався улюбленою машинкою. Учителька заспокоювала батьків, мовляв, у кожної дитини свій характер, не варто непокоїтися…
Якось Іванко прийшов зі школи дуже сумний. Мама  бачила заплакані дитячі очі, страх. Вкотре запитувала в сина, що трапилося, але він уперто мовчав. Потім до розмови долучився тато. Він намагався всіляко розговорити Іванка, та все марно. А коли ввечері Іванко переодягався у піжаму, мама від побаченого ледь не знепритомніла. Вся спина сина була вкрита синцями. Жінка тихо підійшла до Іванка, легенько обійняла. Хлопчина не витримав, розплакався і про все розповів.
З’ясувалося, напередодні вчителька задавала учням вивчити вірш. Іванко як сумлінний учень виконав завдання. Та коли на уроці вчителька запитала, хто вивчив вірш, підняв руку тільки Іванко. Інших учнів учителька насварила. Здавалося б, що тут такого, звичайна історія. А ні! Наступним уроком була фізкультура. Хлопці настільки образилися на сумлінного однокласника, що на перерві затисли його в кут і добряче відгамселили. Ніхто не став на захист бідолашної дитини…
Мама у розпачі, не знає, що робити. Адже найлегше – перевести в іншу школу, та хто дасть гарантію, що і там такого не трапиться. Іванко отримав неабияку психологічну травму, дитина щоранку зі слізьми на очах встає до школи, не хоче бачити однокласників.
Дорогі читачі, може, ви дасте корисну пораду Іванку і його батькам.
Зоряна ДЕРКАЧ

Думка спеціалістів

З цією проблемою  ми звернулися в управління освіти Тернопільської міської ради, щоб запитати в фахівців, як має поводитися мама у такій ситуації, кого звинувачувати і, звісно, як підтримати дитину, які правильні і необхідні слова сказати сину.
Ольга Петрівна ПОХИЛЯК, начальник управління освіти Тернопільської міської ради:
«Мамі однозначно не можна замовчувати цю ситуацію. Йдеться про перший клас, керівник завжди повинен стежити за такими малими дітьми. На жаль, є таке поняття, як жорстокість серед дітей, тут батькам потрібно докласти колосальних зусиль, щоб навчити дітей, як не піддаватися цим негативним емоціям, і у той же час, як з ними боротися, коли їх виявляють до тебе. Мамі однозначно потрібно відстоювати права дитини».
Галина Євгеніївна НЕСМАШНА, психолог, методист:
«Це дуже складний випадок. Якщо говорити про клас, тут потрібно проводити серйозну психологічну роботу з дітьми, котрі вчинили насильство над однокласником. Проте треба усвідомити, що вони це скоїли від заздрості, від власної безпорадності, мовляв, ось він вивчив вірш, а ми ні. Потрібно ще й провести професійну роботу з батьками цих учнів, адже, як правило, така неконтрольована поведінка – результат виховання.
Треба поговорити і з постраждалою дитиною про те, що не потрібно агресією відповідати на агресію, проте і не терпіти, не піддаватися, а відстоювати свою думку.  Також розповісти, що бути не таким, як всі – це набагато складніше. Пояснити, що така дитина – не «біла ворона», а особистість, яка має власну думку. І що саме на таких людей іншим потрібно рівнятися. Це складно, проте батьки мають саме в такому дусі виховувати дитину.
Дитина не повинна боятися йти до школи, уникати однокласників, а продовжувати бути собою, показати своїм прикладом, що бути успішним – це добре. Таких людей поважають і наслідують. Головне – не боятися!!!»