Матері-рукодільниці з Тернопольщини

Допомогти «раннім ластівкам»

Щоночі, коли у домівках вимикають світло, діти поринають у чарівні сни, матері тихо звертаються до Бога: просять у Всевишнього не за себе, не про статки, ні, вони моляться за здоров’я для своїх кровиночок. Так сталося, що їхні дітки народилися передчасно і з певними вадами, проблемами. Але через це матері не склали рук, не впали у відчай, а стали ще більше любити свою малечу і робити усе, щоб життя дітей було кращим…

Коли розповідаю про таких матерів-героїнь, ледве стримую сльози. Адже наскільки треба мати в душі велику віру, а в серці – любов, щоб не озлобитися на увесь світ, а навпаки, зустрічати труднощі впевнено, а кожен – день з усмішкою. Ба більше того, щоб допомогти рідним дітям, жінки творять прекрасні вироби, даруючи радість іншим.

Новорічні іграшки для допомоги Анні

Минулоріч ми розповідали про тернополянку Вікторію Антоляк. У жінки хороша сім’я, коханий чоловік, діти. Та родину спіткало нелегке випробування – наймолодша донечка Анна народилася передчасно, в неї виявили вроджене захворювання – ДЦП.

«Я з нетерпінням чекала на появу своєї принцеси.  Однак несподівано на 34-му тижні вагітності мені стало погано, була кровотеча, далі – відшарування плаценти… Лікарям довелося боротися за наші з донечкою життя. Так наша Анна з’явилася на світ передчасно, впродовж перших десяти днів лежала підключена до апарату ШВЛ, далі провела місяць у палаті для недоношених діток…  Завдяки підтримці й оптимізму мого чоловіка, я трималася, не падала у відчай. “Віко, у нас немає шляху назад. Лише вперед і тільки з вірою у краще!” – казав він. І я повірила”, – зі слізьми на очах розповідає сьогодні Вікторія.

Сьогодні дівчинці майже п’ять років. Щодня Вікторія, чоловік і їх старший син роблять усе, щоб маленькій принцесі було краще. Щороку – багатоденні реабілітації у різних закладах країни, щодня – багатогодинні масажі, вправи, в яких задіяна уся сім’я.

«Кілька років тому у Тернополі Олена Коваль, ініціатор групи “Життя без меж”, організувала майстер-клас з валяння вовни для матерів дітей з особливими потребами. Майстриня, яка ділилася досвідом, – керівниця дитячої студії «Дивотворчики» Оля Щедріна. Разом із нею  маленькі «дивотворчики» творять дива. Ми вчилися робити новорічні іграшки з вовни. Мені це дуже сподобалося. З тих пір я й захопилася цим ремеслом, – продовжила розповідь жінка. – Спершу робила іграшки для себе, іноді дарувала друзям. А тоді задумалася, чи не застосувати б нове вміння заради втілення мрії», – розповідала минулоріч жінка. Тоді сім’я Антоляків мріяла придбати для доньки вертикалізатор. Вартував він немалих коштів. Тож жінка вирішила допомогти чоловікові заробити кошти на цей пристрій.

«Зізнаюся, спершу не дуже вірила в успіх мого задуму. Але чоловік підбадьорював. Через якийсь час, зайшовши на свою сторінку, очам не повірила: сотні репостів, десятки коментарів. Спочатку відгукнулися рідні, друзі, однокласники, одногрупники… Згодом почали писати люди, яких я не знаю, з інших міст, областей. Так мої іграшки прикрашали ялинки по всій Україні”, – розповідає мати, витираючи сльози.

І як з’ясувалося, старання Вікторії не були даремними. Цьогоріч Антолякам таки вдалося придбати омріяний вертикалізатор.

«Правда, через величезну чергу, коронавірус та інші обставини вертикалізатор з’явився в нас аж у травні. Головне, що є. Анні він дуже допомагає, адже вона займається на ньому щодня. За рік  зробила свої маленькі досягнення, донечка стала розумнішою, всього хоче, та поки не все може. Але я переконана, якщо є бажання, то успіх не за горами. Ми продовжуємо твердо вірити у нашу принцесу», – повідомила Вікторія.

Також тернополянка висловлює щиру подяку усім, хто долучився до збору коштів, придбав іграшку, а тим самим здійснив мрію цілої родини.

«Дякуємо! Без вас ми б не так швидко здійснили заплановане. Завжди, коли стоїть на терезах візок чи вертикалізатор і реабілітація, ми оберемо друге, бо це шанс на краще життя для нашої донечки».

До слова, цьогоріч Вікторія Антоляк продовжує виготовляти новорічні прикраси, збираючи кошти на доньчину реабілітацію.

Новорічні гномики, щоб допомогти Сашкові

Схожа доля спіткала збаражчанку Юлію Рихліцьку. Її довгоочікуваний синочок волею долі теж став «ранньою ластівкою», народившись передчасно.

«Так склалось, що у Олександра – аутизм. Йому зараз вісім рочків. Він в мене був недоношеним, десять днів провів на апараті штучного дихання. У нього діагностували двосторонню пневмонію», – розповіла матір.

Відтак хлопчику потрібна була дороговартісна реабілітація у лікувальних закладах за межами області, через догляд за дитиною матір не мала змоги так швидко повернутись з декретної відпустки на роботу. Для сім’ї настали складні часи, багато фінансових витрат.

Але для сильної жінки, надто матері, котра твердо вірила, що її дитина не тільки житиме, а буде здорова і щаслива, немає нічого неможливого. Юля шукала різні можливості, щоб заробити кошти для реабілітації сина. І в цьому їй стали в нагоді любов до прекрасного й умілі руки.

«Я обожнюю декор для дому. Тож вирішила спробувати і собі створювати таку красу. Зокрема, виготовляла еко-ялинки з підручних матеріалів, які люди миттєво розкуповували. Далі зацікавилася міфічними героями – новорічними гномиками», – розповіла Юля.

Жінка каже, вперше побачила їх кілька років тому в магазині. Вони коштували чималу суму, тож рукодільниця зрозуміла, що мало хто може дозволити собі придбати їх. Тож вирішила, що сама виготовлятиме цих персонажів у майстерні, щоб зібрати ще більше коштів для реабілітації сина.

А далі в умілих руках майстрині народжувались нові і нові диво-істоти. Зараз їх не злічити. Юля каже, що виготовила їх більше, ніж п’ять сотень. Кожен зі своїм характером, настроєм.

«Я їх називаю еко-гномики, адже для їх створення використовую підручні матеріали: старі светри, шарфи, рукавички, залишки паперу та тканини. Основа в них теж не пластикова, а екологічна: з картону», – розповіла жінка.

До слова, цьогоріч майстриня вперше створила гномика на ніжках. Каже, що роботи з ним значно більше, але результат того вартий!

Ось так матері із золотим серцем і умілими руками рятують своїх «ранніх ластівок», даруючи щастя і новорічний настрій іншим. Переконана, Бог їх почує і втілить материнські мрії у життя!

Зоряна ДЕРКАЧ