23.02.2024 09:17

Повідомити про новину

Поширити:

«Сподіваючись на краще, передбачай найгірше» – таким є лейтмотив настанов чималої кількості всесвітньовідомих світочів. Цю формулу можна прилаштувати до будь-якої царини людської діяльності. І вже, як мовиться, сам Бог велів проєктувати її на ситуацію, в якій нині опинилася Україна. З огляду на неї і у світлі нещодавньої заяви глави українського МЗС Дмитра Кулеби, можна припустити, що невдовзі Україну вкриє мережа секцій, де навчатимуть… тонкощам бою за допомогою лопат. Чому саме з ними? А ось чому: пан міністр попередив надто повільних західних партнерів, що «час спливає» для ухвалення Конгресом нової угоди про фінансування для збільшення військової допомоги Україні, додавши при цьому, що навіть якщо закінчиться зброя, українці будуть «воювати лопатами».

Образність, метафоричність мови – незайва, загалом, риса для політиків і дипломатів. У цьому випадку уродженець українського міста Суми подав у дещо видозміненому вигляді головну ідею знаменитого виступу уродженця англійського Вудстока перед палатою общин у червні 1940 р. («Ми продовжимо битися до кінця…ми відстоїмо наш острів, чого би це не вартувало. Ми будемо битися на пляжах, в полях, на вулицях, на пагорбах… Ми ніколи не здамося»). Дуже хотілося б, щоб доля України сьогодні була повторенням долі Великобританії в 1940-1945 рр., тобто виявилася до неї милостивою, але давайте прикинемо, що може означати ота обіцянка шефа української дипломатії вдатися до лопат як до останнього аргументу в боротьбі проти північно-східних варварів.

Найперше: і йому самому, і представниками вищих шарів надзвичайно згуртованого й єдиного у борні українського соціуму навряд чи доведеться вдаватися до такого відчайдушного способу ведення бойових дій – у них залишиться чимало засобів і можливостей для того, щоб вчасно «виїхати у відрядження» за кордон і звідти  спостерігати за тим, як простолюд вправляється у використанні лопат не за їхнім прямим призначенням.

Це ж саме стосується й керівників на місцях – не виключено, що у них вже завчасу приготовлені «запасні аеродроми» в затишніших куточках Європи і світу. Ну, справді, еліта нації – вельми цінний матеріал, його треба оберігати від усяких небажаних трапунків. Тим більше – від загрози знищення.

Хто ж тоді буде «воювати лопатами»? Та, мабуть, ті ж самі, котрі звикли вправлятися ними змалку на власному господарстві. І котрі нині здебільшого несуть на собі тягар війни в окопах і на вогневих позиціях.

Їм не звикати…

Ігор ДУДА