Крик душі

Особи з інвалідністю потребують особливої уваги. Незважаючи на цілу низку створених законів щодо захисту прав інвалідів, українська влада, а також кожен із нас, має глибоко усвідомлювати, наскільки важлива наша підтримка цій категорії людей. Теоретично, вони мають безліч прав, утім, практично, іноді позбавлені найелементарнішого. Тож складається враження, що держава хоче зекономити на цій найбільш уразливій категорії громадян.                                                                                           
На території Лановецького району проживають 1057 осіб з інвалідністю. З них:
– діти – 121 особа;
– особи з інвалідністю 1 групи – 117;
– 2 групи – 308 чоловік;
– 3 групи – 511 осіб.
А також 1929 – діти війни. З них 129 інвалідів.
Вони звертаються із запитаннями щодо обіцяних 30% до мізерних пенсій. Натомість держава дає більш ніж утричі менше – всього 7%. Закон про соціальний захист дітей війни інвалідів передбачає безкоштовний проїзд у міському та приміському транспорті, крім таксі. Та навіть від однієї думки про спроби скористатися цим правом пільговика проймає страх. Скільки принизливих слів доводиться їм чути на свою адресу від перевізників! В автобусі, тролейбусі можна почути від кондуктора чи перевізника: «Ой, як ці пенсіонери уже набридли».
Відомо, що країна вважається настільки розвиненою, цивілізованою, наскільки там уважно, з турботою ставляться до дітей і людей похилого віку. Особливо з інвалідністю. Адже ці люди втратили здоров’я здебільшого на виробництві, військовій службі, під час Другої світової війни.
Таких ветеранів – учасників бойових дій – на Лановеччині тепер лише 6: Григорій Крук (47413 – Великокуськовецька сільська рада), Борис Яблонський (47432 – Вишгородецька сільська рада), Іван Лозінський (47433 – Лопушнянська сільська рада), Роман Громадський (47402 – Лановецька міська рада), Іван Іваницький (47402 – Лановецька міська рада), Георгій Мельник (47402 – Лановецька міська рада).
Як думаєте, легко пересуватися цим людям і багатьом іншим, які не можуть обходитися без спеціального візка, візка з електроприводом? У нашій громадській організації таких осіб більше 50. Дуже потребуємо нових візків, особливо з електроприводом на акумуляторних батареях.
Є потреба в так званих ходунках для тих, кого вже не слухаються ноги. Чимало членів нашої організації запитують, як можна отримати на пільгових умовах окуляри, слухові апарати. Я вже не кажу про пільгові путівки на оздоровлення і лікування, лікарські препарати, які є життєвою необхідністю.
Свого часу була думка про те, щоб організувати аптеку для людей з інвалідністю, де лікарські засоби відпускали б на пільгових умовах. Але ця ідея не набула розвитку й не була втілена в життя.
Звертався до Ощадного банку України стосовно виплати компенсацій вкладникам–інвалідам, яким на 1 січня 1997 року виповнилося 80 і більше років. Отримав відповідь: кошти на це не передбачені.
Хіба це не знущання над інвалідами? Напевно, у ставленні до них важливо подолати не лише фізичні бар’єри, а й психологічні.
У наш прагматичний час потрібно суттєво змінити  ставлення суспільства до людей з особливими потребами. У давніх кращих традиціях нашого народу завжди домінувало милосердне ставлення до дітей, бідних, знедолених. У найважчі години лихоліття, коли чоловіки боронили рідний край, жінки засівали зерном землю, промовляли: «Роди, Боже, для малого та старого, для сліпого і для нас». Ось таким тоді було трактування соціальної справедливості.
До речі, постає запитання: чи замислювалися ті, хто визначив дату Міжнародного дня інвалідів на кінець року – взимку, в грудні? Напевне, ні. Бо багатьом людям цієї категорії краще було би влітку збиратися на всілякі заходи, зустрічі чи спілкування. Чи, може, не вистачило для інвалідів днів у календарі? І в цьому простежується непродуманість, байдужість, соціальна несправедливість стосовно людей важкої долі. Хочеться звернути увагу на глибоке і щире співчуття людям з особливими потребами на Лановеччині. Особливої уваги потребують ті, хто постійно користується візком. Сходи, високі бордюри, вузькі двері не дають можливості таким людям дістатися до приміщення, перейти на інший бік вулиці, скористатися громадським транспортом.
В цьому напрямку в районі проводиться певна робота. Так, з 29 установ, визначених робочою групою при райдержадміністрації, для облаштування вільного доступу для осіб з інвалідністю пристосовано 9 об’єктів. Пандусами облаштовано 26 об’єктів, зокрема райдержадміністрація, районний будинок культури, аптеки, зокрема «Подорожник», що на вулиці Грушевського, автобусна та залізнична станції, магазини, в тому числі й будматеріалів, кафе, відділення банку «Аваль», центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, ЗОШ №1, ЗОШ №2, приміщення центральної районної лікарні, відділу поліції.
Вдячний усім, хто опікується інвалідами, адже надання їм щоденної підтримки і допомоги є реальним виявом милосердя, людяності та любові до ближнього. Бо ветерани-інвалід щиро люблять Україну, вони все своє життя віддали її розбудові і бажали, щоб їх діти та онуки жили у мирі.
Саме ветерани, інваліди завдяки потужному і конструктивному життєвому досвіду добре знають ціну миру і життю людини. Але сьогодні уже 6-й рік поспіль триває війна, якій не видно кінця. Кожен її день множить людське горе, ламає долі сімей. Загинули десятки тисяч людей, в тому числі ні в чому не винні жінки і діти. Тисячі українців стали інвалідами, сотні тисяч вимушено покинули власні домівки.
Ціле покоління молодих людей, які взяли участь у бойових діях, на все життя отримали потужну психологічну травму. Подальше продовження війни призведе не лише до економічного колапсу, а й до нечуваних темпів скорочення населення України, стрімкого зубожіння народу.
Добре розуміємо, що війна ведеться за кошти народу, а не тих, чиї статки стабільно зростають. Саме війною можновладці виправдовують низький рівень життя, мізерні пенсії та непосильні комунальні тарифи.
Ми, ветерани та інваліди Лановеччини, любимо Україну і бажаємо їй кращої долі. Вимагаємо від вас, можновладців усіх рівнів, негайно припинити війну! Народ чекає на мир!
Георгій МЕЛЬНИК,
голова Лановецької районної організації ВОСОІУ, полковник Збройних сил України у відставці