Ярослав ЧАЙКІВСЬКИЙ: «Вдячний Господу, що допомагає долати випробування»

Влітку на базі Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги відбудеться міжнародна конференція з питань хірургії. Цьогоріч заклад відзначатиме і своє 160­річчя. З якими здобутками і проблемами йде до цих важливих подій колектив? Відомо, що тисячі жителів області звертаються за медичною допомогою саме у Тернопільську міську комунальну лікарню швидкої допомоги. Сьогодні – це великий багатопрофільний лікувально-діагностичний центр із високим рівнем якості медичної допомоги, сучасним обладнанням, затишними палатами, а головне ­ колективом фахівців. Життєва енергія й професіоналізм головного лікаря Ярослава Чайківського заряджають позитивом і медиків, і пацієнтів. Сьогодні він – гість «Свободи».
– Ярославе Федоровичу, чому така назва – лікарня швидкої допомоги?
– Бо надаємо ургентну допомогу в цілодобовому режимі протягом шести днів з хірургії і семи – з травматології. Функціонують також опікове й інфекційне відділення. Учасників ДТП та інших надзвичайних ситуацій, які трапляються у межах 20­30 км від Тернополя, везуть саме до нас.
– Чим вирізняється медзаклад на фоні інших?
– У нас суттєво зросла якість надання медичної допомоги, а в окремих галузях вдалося наблизитися до світових стандартів. Так, у лікарні працюють сучасний комп’ютерний томограф, рентгенодіагностичний апарат з цифровою обробкою зображення, цифровий відеоендоскоп з аргоноплазмовою коагуляцією для зупинки шлунково-кишкової кровотечі, апарат для дистанційної літотрипсії (дроблення «камінців») у хворих на сечокам’яну хворобу. Досвідчені фахівці виконують оперативні втручання при патології щитоподібної залози, малоінвазивні операції (операції без розрізу) при жовчнокам’яній хворобі, апендициті, кишковій непрохідності, грижі живота тощо.
Наше інфекційне відділення має статус обласного, на його базі працює кафедра медуніверситету, тож пацієнти забезпечені якісною допомогою, завжди можливі консультації професорів, науковців. А опікове відділення – єдине в області, воно приймає пацієнтів віком від 6­ти років. Ми першими в Тернополі, і я цим пишаюся, впровадили у медичному закладі бюджетно-приватне партнерство і завдяки цьому маємо сьогодні можливість проводити ехоскопію, комп’ютерну томографію, літотрипсію й інше. Тобто, робимо складні операції завдяки приватному інвестору, який іще й платить за оренду площі, а це – понад 30 тис. грн. на місяць. До того ж наші пацієнти мають певні знижки на проведення обстежень у цих приватних кабінетах. Знижки також отримують соціально незахищені тернополяни.
– Кажуть, фаховий рівень українських медиків не найгірший, але проблема в діагностиці. Ваша думка з цього приводу?
­ Чотири роки тому я стажувався в США. Протягом місяця спостерігав, як працюють медичні заклади, починаючи від маленької клініки і до Університету Дюка, у якому 2 тис. ліжок, а його територія займає кілька гектарів. Там дуже високий статус лікаря. Основну роботу в американських клініках виконує середній медичний персонал. Працювати легко й комфортно, обладнання ультрасучасне, медичну апаратуру оновлюють кожних п’ять років. В таких умовах встановити діагноз не важко. Бачив роботу і французьких клінік. Два роки тому із завідувачем хірургічного відділення були у найбільшій європейській лапароскопічній клініці в Страсбурзі, яка спеціалізується на малоінвазивній хірургії (операції на черевній порожнині).
– Чи популярний у лікарні денний стаціонар, які його переваги?
– Мусимо рахувати витрати і надходження, аби перекрити ті статті видатків, які держава недофінансовує. Тому відбулося скорочення ліжкового фонду. Адже цьогоріч нам не вистачає 5 млн. грн. на заробітну плату за 2,5 місяця. Свідомо не заповнюємо вакансії, які з’являються. Ось так і економимо. А денний стаціонар менш затратний: відпадає потреба фінансувати харчування, цілодобове перебування хворого і т. д. Якщо раніше середня тривалість перебування на лікарняному ліжку в стаціонарі становила 14­16 днів, то тепер вона скоротилася до 7­8. А далі пацієнта переводять на денний стаціонар чи амбулаторне лікування.
– Пане Ярославе, ви пишаєтесь своїм колективом, колегами?
– Безумовно. Лікарня тісно співпрацює з медичним університетом, на її базі діють чотири кафедри, у нас потужний професорсько-викладацький склад. На всю Україну відомі професор Михайло Антонович Андрейчин – зав. кафедрою інфекційних захворювань, професор Ігор Миколайович Дейкало ­ зав. кафедрою хірургії, професор Віктор Олександрович Шедловський – висококласний фахівець з лікування щитоподібної залози, професор Володимир Васильович Бігуняк, який спеціалізується на лікуванні опікових травм. Улітку на базі лікарні будемо проводити міжнародну конференцію з  хірургії, бо, без перебільшення, кафедра хірургії у нас найсильніша. Ми – єдиний заклад в області, де проводять безрозрізні операції на гепатобіліарній системі (підшлункова, печінка, жовчний міхур). 400 лапароскопічних операцій – такий наш показник за рік.
– А що у планах?
– Плани у нас серйозні. Підписали меморандум про співпрацю з німецькою клінікою, завдяки якому наші лікарі матимуть змогу стажуватися у Франкфурті­на­Майні. Крім того, ця іноземна клініка завершує будівництво нового лікувального закладу, а все надсучасне обладнання, яке використовує сьогодні, зобов’язується передати нам. Тож наші фахівці уже навчаються працювати на ньому, і це буде цілком  новий, європейський рівень надання медичної допомоги. Вчимося і оволодіваємо новими технологіями, стажуючись, наприклад, у польських клініках.
Багато років наш заклад називався «Міська лікарня №1». Тож сьогодні намагаємося бути не просто першою міською лікарнею як найдавнішою у місті, але й прагнемо залишатися першими щодо якості надання медпослуг.
– Оскільки ви очолюєте обласний осередок громадської організації, яка сприяє розвитку хоспісної і паліативної допомоги, не можемо не поцікавитися: що уже вдалося зробити у цьому напрямку? 
– Хоспісну і паліативну допомогу надають невиліковно хворим людям. Щоб полегшити страждання, зняти больовий синдром, такі пацієнти мають перебувати у спеціалізованих закладах – хоспісах. 10 лютого обласна рада ухвалила рішення про перепрофілювання Тернопільської обласної протитуберкульозної лікарні в с. Плотича під хоспіс. Сподіваємося, що до травня 2016 року в області уже функціонуватиме хоспіс на 30 ліжок.
– Чим захоплюєтеся у вільний час?
­ Я ще той футбольний уболівальник! З дитинства грав у футбол, навіть був суддею матчів. А ще дуже люблю кататися на лижах.
– Улітку відзначатимете полудень віку. З яким настроєм наближаєтеся до ювілею?
­ Справді, час спливає дуже швидко. Але це – стимул для плідної праці. Задумів багато, тому вдячний Господу  за все, що додає життєвих сил, вселяє віру і допомагає долати випробування.
Василь ТРАКАЛО