Як подруги чоловіками мінялися…

Цей дивовижний випадок трапився з жительками одного із сіл Теребовлянського району. Хоча сталося це більше двадцяти років тому, селяни й досі не можуть забути того галасу навколо двох сімей.
Отож. Галя з Мар’яною були найкращими подругами. Жили поряд. Разом гонили корів на пасовисько, грали там у карти, втікали від гніву голови колгоспу, якщо чиясь корова забрела на колгоспну конюшину… Після закінчення школи разом навчалися в училищі на кухарок і згодом працювали в колгоспній їдальні. Дівчата були багатими на вроду, та з кавалерами не щастило. Галі траплялися то такі, що любили заглядати до чарчини, то скупердяї, які ділили з нею один пиріжок навпіл. Мар’яна ж шукала багатих, але ті виявлялись розпещеними, справжнісінькими матусиними синочками.
Дівчата зневірилися знайти долю в селі і вирішили поїхати до Теребовлі. Там влаштувалися на роботу в місцевий бар, готували їсти, мили посуд. Словом, гарували, як прокляті, до того ж за копійки. А у вихідні ходили на танці, в кіно. Якось, повертаючись увечері, познайомилися з двома хлопцями – Юрієм і Андрієм. Парубки здалися красуням дуже хорошими. Пригостили їх морозивом, провели додому і запросили на побачення. Дівчата були окрилені. Тішилися, згадуючи неймовірний вечір.
Наступного дня зустрілися. Молоді люди так і не вирішили, хто кому до вподоби, тому так і ходили вчотирьох. Згодом Андрій все ж зробив перший крок, запросивши Галю на окреме побачення. дівчина дещо засмутилася, адже їй був до душі Юра, який почав залицятися до Мар’яни… А тій більше подобався Андрій… Ось так і розподілилися на пари. З часом звикли один до одного і вирішили одружитися в один день. Весілля було грандіозне, багато гостей, рідних, друзів. А наречені були засмучені, видно, що почувалися бідолашні не на своїх місцях…
Життя в молодят не клеїлося з перших днів. Почалися сварки, суперечки. Обидві пари не могли народити дітей.
У тому селі, де жили дівчата, була ворожка – баба Катя. До неї люди їздили з усієї області. Старенька зливала віск, бачила майбутнє. Часто попереджувала катастрофи, негаразди, допомагала в різних бідах. Ось подруги й вирішили звернутися до неї. Може, гадали, на них якісь пороби, бо дуже не щастить.
Баба Катя злила віск, прошепотіла молитви над жінками. Потім аж зайшлася від сміху.

• Дівки, та ви подуріли!
• Бабо Катю, не тягніть, кажіть! – не стримуючи гніву кричали Галя з Мар’яною.
• Та ви чоловіками помінялися!

Обличчя подруг аж витягнулися від подиву.

• Це – все одно, що взути на праву ногу лівий чобіт і навпаки. Ходити можна, але ж як незручно, правда? Ваші чоловіки це розуміють, але бояться зізнатися. Твій, Галю, любить Мар’яну. А твій, Мар’яно, жити не може без Галі, тому й товчеться у них цілими днями, поки Юра на роботі.

Жінки вийшли від баби Каті дуже спантеличені. Довго розмовляли, і нарешті зізналися одна одній про свої почуття. Прийшли додому, зібрали чоловіків і не знають, з чого почати… Галя спробувала вголос розмірковувати про почуття, дружбу. Мар’яна ж не витримала і випалила:

• Андрію, я тебе люблю, а Галя любить Юру! Ми з вами розлучаємося!

Хвилину всі мовчали, а далі почали реготати від щастя чи, може, від миттєвого стресу…
З тих пір минуло більше двадцяти років. В обох сім’ях народилося по двійко діток, котрі дружать між собою, мов рідні. Подружжя ходять один до одного в гості, відзначають разом дні народження, свята. А подруги частенько пригадують, як чоловіками мінялися…
Зоряна ДЕРКАЧ