Як має відбуватися децентралізація?

 Об’єднання громад, яке на цей час, не без ініціативи центральної влади, активізувала обласна влада, не має нічого спільного з децентралізацією влади. Зазначу, що з метою оптимізації коштів в умовах погіршення соціально-економічної ситуації на селі і високої міграції сільського населення розглядати питання об’єднання громад в окремих випадках дійсно доцільно. Однак ми маємо розуміти, що при таких об’єднаннях ніякої реальної децентралізації не відбудеться навіть з урахуванням того, що нібито громадам, нарешті, дадуть право розпоряджатися землями поза населеними пунктами. Це, в кращому випадку, буде оптимізацією трудових і фінансових ресурсів, а те, що проводить влада, я би назвав елементом адміністративно-територіальної реформи з засадами децентралізації.
Що ж мало би відбутися під час децентралізації? Передусім, необхідно внести довгоочікувані і надзвичайно потрібні зміни до Конституції України, якими ліквідувати обласні й районні державні адміністрації та визначити нові органи виконавчої влади, що їх вже обиратимуть районні та обласні ради, наприклад, виконавчі комітети рад. Це був би перший і реальний крок у процесі децентралізації.
Треба також передати право розпоряджатися землями поза населеними пунктами сільським і селищним радам, адже вільних земель і так вже майже не залишилося. Невже, розподіляючи сільські землі, чиновник в районі чи області думав про селянина чи про розвиток села???
Тому, нарешті, потрібно довіряти власному народові і передати ці повноваження сільським і селищним радам. Якщо на державному рівні суворо контролювати дотримання використання землі за цільовим призначенням, нічого з землею поганого не буде. А рішення стосовно земельних питань сільські ради, вірю, будуть ухвалювати справедливіше, ніж до сьогодні.
Хочу навести один приклад зі свого життя, який свідчить, як люди на селі вболівають за землю. А ще цей приклад, вважаю, дає можливість зрозуміти засади створення реальних громад, яке базується на таких поняттях, як «НАШЕ» і «НЕ НАШЕ».
У 60-х роках колгосп нашого села (я народився у Кошилівцях Заліщицького району) був об’єднаний з колгоспом сусіднього села Цапівці (теперішнє Поділля), і центральну садибу на кілька років перенесли до сусідів. У 1968 році колгосп роз’єднали, після чого певна частина поля, власником якого раніше були мої односельці, відійшла до сусіднього села. Хоча у 70-80-х роках діяли колгоспи і не було приватної власності на землю, все ж у розмовах люди часто зауважували, що Поділля забрало наше поле!!! Здавалось, яка людям різниця, адже все поле було одержавлене, націоналізоване (ми ж розуміємо, що в радянський час не було справжньої колективізації, коли колектив і його члени є власниками чогось!!!), однак навіть тоді люди казали: “ЦЕ БУЛО НАШЕ ПОЛЕ!!!”
У січні цього року я був на зборах свого села, і люди спокійно, але з болем у серці згадували, що в них забрали поле!
ЩО З ЦЬОГО ПОТРІБНО ЗРОЗУМІТИ?
Неповагою до жителів сіл, а відтак і знущанням над місцевим самоврядуванням є те (хоча не лише це), що землями поза населеними пунктами розпоряджаються чиновники в районах і областях. Влада, напевне, вважає селян нездатними самостійно розпоряджатися своїм спільним майном.
А яким є бачення влади сьогодні, і що вона пропонує людям на перспективу???
Якщо буде створена “об’єднана  громада” (не можу творіння із 10-20 чи 30 сіл, створене на базі усього чи частини району, назвати громадою), то залишок історично-сільських земель запасу чи резерву того чи іншого села будуть і далі розподіляти не мешканці села і не влада, створена ними, а хтось і десь далеко – за 20-25 км. Тобто землею розпоряджатимуться, не враховуючи волі людей конкретного села.
Не зможе вплинути на процес розподілу землі навіть найбільш чесний, відповідальний і професійно підготовлений депутат, адже він буде єдиним представником від села серед 10-20 чи 30-ти депутатів такої “громади”!!!  А між депутатами різних сіл, загнаних у таку “громаду”, прогнозую, буде протистояння, адже перед ними стоятимуть різні цілі, а тому в їхніх стосунках буде  перетягування канату,  дуже важко буде досягти справедливості.
У виграші будуть лише базові населені пункти, де розташований центр “громади”, і, звичайно, голова районної державної адміністрації, а пізніше його правонаступник – префект, який, як передбачено проектами змін до законодавства, матиме ще більші повноваження, ніж попередник, адже отримає право зупиняти дію рішень органів місцевого самоврядування, тобто новостворених територіальних “громад”.
Великий вплив префекта буде також і в інших ласих шматках владних повноважень: під час розпоряджання нерухомим майном села та використання бюджетних коштів “об’єднаної громади”.
Прошу зрозуміти, що староста села в тому процесі також буде ніким, точніше – кур’єром, а оскільки від села буде обраний лише один депутат, то в такій “громаді” вплив чиновників-префектів, а теперішніх державних адміністрацій, буде ВИЗНАЧАЛЬНИМ(!!!) Влада буде сконцентрована у префекта! Вважаю, саме цього теперішня влада і добивається! І це буде централізацією влади при задекларованій децентралізації!!!
Із цього випливає, що ці творіння (такі “громади”) нічого доброго людям не принесуть. Усе, що пов’язане з їх створенням, я називаю втратою сил і коштів.
Тому такі “громади” луснуть як мильні бульбашки, а ми, українці, знову втратимо час, а виграють від цього хіба що чиновники й олігархи!!!
Поки в цьому процесі ми зайшли ще не дуже далеко, прошу обласну владу зупинитися!!!
Знаю, що є села, які одноосібно тепер виживати не можуть. Як економіст я розумію потребу ефективно розпорядитися коштами громади, і для цього необхідно оцінювати завантаження роботою голови сільської ради, секретаря, бухгалтера й інших осіб і порівнювати витрати на їх утримання з реально заробленими коштами громади.
Однак об’єднувати села в громади треба лише у крайньому випадку – коли громада самостійно функціонувати не зможе.
Тому Верховна Рада на законодавчому рівні має детально виписати цілі, причини і підстави для об’єднання громад. Необхідно кардинально змінити критерії утворення громад, оскільки громаді не обов’язково мати приміщення для казначейства, свої управління чи відділи освіти, пожежну службу тощо, як виписано в теперішньому законодавстві. Цю роботу й надалі може виконувати держава.
Потрібно визначити, які функції доцільно залишити громадам базового рівня, а котрі делегувати районним і обласним радам.
При цьому для громад також на законодавчому рівні треба закріпити податки – джерела власних надходжень коштів. Адже податок на доходи фізичних осіб раніше надходив у бюджети сіл і селищ, а тепер його забрали і кажуть: “Створіть об’єднану громаду – будете мати 60% цього податку! Якщо не створите – не буде у вас цих коштів!” Хіба це чесно? Хіба справедливо?
Або центральна влада передбачила трохи більше одного мільярда гривень у державному бюджеті 2016 р. на розвиток “об’єднаних громад”. А якщо їх спробували би розділити між усіма селами України, то вистачило б трохи більше 30 гривень на одного мешканця села! І чому окремо передбачено кошти на розвиток “об’єднаних громад”? А як мають жити і розвивати свою інфраструктуру не об’єднані громади, адже влада декларує, що об’єднання сіл у громади є добровільним? Чому села, які не хочуть об’єднуватися, не можуть отримати державних коштів? Хіба це справедливо? Хіба це не штучне фінансування так званих “об’єднаних громад”???
Тому лише там, де є необхідність, де громаді важко виживати, треба проводити процес об’єднання сіл. Однак він має відбуватися еволюційно, поступово, з детальним поясненням людям усіх причин, підстав і переваг. Тоді, на моє переконання, в громади будуть об’єднуватись не більше двох-трьох-чотирьох сіл, а значна їх частина не буде об’єднуватись, адже вони мають спроможність жити й управляти своїм населеним пунктом самостійно й нині.
Влада має розуміти, що кінцеве рішення щодо створення громад залишається за людьми!
Петро ЛАНДЯК,
голова обласної організації політичної партії «Громадянська позиція», депутат Тернопільської міської ради