«Я грузин, проте з Україною буду до кінця»

Саме такі слова сказав мені боєць з позивним «Грузин», член ОУН, який уже більше року воює за Україну. Він і його друг «Тбілісі» допомагають нам, пам’ятаючи про загиблих українських бійців, які воювали на грузинському боці у їхній війні проти Росії.
Хочу зазначити, що ці грузинські хлопці воюють зовсім безкоштовно, на відміну від російських найманців, яким потрібні тільки гроші.
– Друже «Грузин», розкажіть як розпочинався ваш шлях воїна.
– Цивільна освіта у мене – інженер-механік, я хотів працювати за спеціальністю. Навіть коли пішов в армію, то попросився в інженерні війська, щоб будувати, конструювати. Але життя розпорядилося по-іншому. У 1991 році заколотники за підтримки Росії і військ Закавказького регіону, почали наступ на тодішнього законного президента Грузії Звіада Гамсахурдіа. Тоді ж розпочалися смути і в Осетії. І я, людина, яка до того ненавиділа зброю, був змушений взяти до рук автомат, аби захищати свою країну. Та, на жаль, перемогли російські найманці і владу захопила «хунта» на чолі з Шеварднадзе. Це призвело до застою Грузії на довгі роки. Тепер росіяни  називають хунтою вже нове керівництво України. Але їх мета залишилася старою – не давати розвиватися пострадянським країнам, не випускати їх із зони свого впливу. І їм байдуже, що весь український народ висловився проти режиму Януковича… Але повернуся до Грузії. Після цих подій я переховувався у Росії, як це не парадоксально звучить, тому що там мене ніхто не шукав. Коли розпочалась агресія Москви проти Чечні, я і ще кілька однодумців теж не могли бути байдужими, адже чеченський народ теж потребував захисту. Там я і познайомився з українськими хлопцями з УНА-УНСО, які воювали на боці чеченців. У нас усіх був спільний ворог і, на жаль, ситуація досі залишається незмінною.
– Але та війна і нинішня, українська, чимось відрізняються?
– Я порівнюю війну в Чечні і в Україні й дивуюся. Чеченці, воюючи проти Росії, не мали ні «Градів», ні танків, ні гелікоптерів, вони бились до останньої краплі крові усіма підручними засобами, хоча проти них воювали озброєні до зубів військові. Що ж я бачу в Україні: величезна держава з багатомільйонним населенням здає Крим без єдиного пострілу… Та потрібно було прислати до Верховної Ради Криму чоловік 500, заарештувати чи розстріляти тих, хто противився, і Крим залишився б українським. Жменька сепаратистів захоплює Слов’янськ, Донецьк, Луганськ і вище керівництво держави нічого не робить. Це ж воєнна зрада, це зрада України. Їх небагато було, чому не застосували силу, чому не вчиняли згідно з Конституцією? Висновок напрошується сам – це було вигідно комусь з українського керівництва, хто лобіює інтереси Путіна. А якщо так, то чому ніхто не заарештований, не покараний? Чеченці зубами вигризали від російських окупантів кожен клаптик землі, а українці байдуже спостерігають, як убивають їхнє майбутнє.
– Тоді чому гордий чеченський народ підтримує своїх ворогів, воює тут проти українців, а президент Чечні Кадиров відкрито зізнається в любові Путіну?
– Та який це президент, він осел, який продав свою країну за гроші, мерзота, яка проміняла пам’ять про батьків на владне крісло. Так же зробили і його солдати, які не варті назви «сини Ічкерії» – це звичайнісінькі продажні вояки. Для них гроші – вище моральних цінностей.
– Скажіть, а як ви ставитеся до Михаїла Саакашвілі як президента Грузії і губернатора Одеської області?
– Ніяк. Після вбивства першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа всі люди, які очолювали країну, є нелегітимними. Тож ставлення до них більше негативне. Що стосується праці Саакашвілі на посту керівника області, то тут від нього нічого не залежить, адже все вирішує Президент зі своїм оточенням.
– Ви приїхали сюди до хлопців з УНА-УНСО, проте воюєте з добровольцями від ОУН, чому так?
– Справді, я думав, що зв’яжу свій воєнний український шлях з хлопцями, яких знаю по війнах в Чечні, Абхазії, Грузії, але, на жаль, зараз в унсовців нелегкий період, молоде покоління не може знайти спільну мову зі старшим, а я не хочу бути інструментом у міжусобній війні. Тому воюю з ОУН і буду вірним цій організації до кінця.
– Ви воювали в Пісках, яке враження на вас справили українські військові?
– Коли приїхав в Україну і побачив, що за балаган тут відбувається, був надзвичайно здивований. Та особливо мене вразила відсутність армії. Я навіть подумати не зміг, що у вас її немає, що Служба безпеки не зможе протидіяти сепаратистам. Більшість офіцерів і рядового складу не хочуть і не вміють воювати, їм наплювати на війну, для них головне протриматися й отримати пільги від держави. Хоча є багато молоденьких хлопчаків, особливо серед добровольців, які воюють щиро за Україну, та їх набагато менше. Проте вже зараз я можу впевнено сказати, що український народ зможе перемогти, була б на те політична воля керівництва держави. Але воно, на моє переконання, закінчення війни не хоче. Комусь надто вигідно списувати всі негаразди на бойові дії.
– Друже «Тбілісі», а розкажіть про ставлення грузинів до війни в Україні.
– Близько 90 відсотків моїх співвітчизників знають про неї і підтримують Україну, адже у нас з вами спільний ворог. Свідченням підтримки українського народу є те, як грузинські спортсмени на Олімпіаді в Бразилії тримали в руках жовто-блакитний стяг. А під час матчу з регбі між збірними Грузії і Росії, коли лунав гімн останньої, тисячі грузинських уболівальників піднялись і співали гімн України. Це відео є в Інтернеті, я коли дивлюсь його, у мене серце тремтить від хвилювання. Знаєш, за Україну воює багато воїнів з Грузії, проте ми з «Грузином» дали клятву, що будемо битися проти москалів, допоки будемо живі, допоки Крим, Донецьк, Луганськ знову не стануть вільними. Допоки ми не вийдемо на Кубань, не пройдемося маршем по Красній площі. Я розумію, що мої слова стосовно Красної площі звучать як утопія, але ми дуже хочемо дожити до цих часів. Тому хочу і нам, і всім українцям побажати перемоги у війні, Божого благословення і Божого покрову.
Михайло УХМАН