Повідомити новину

Поширити:

Війна йому обірвала можливість бувати вдома. Це особливо його мотивує — наближати Перемогу, щоб зустрітися з рідними. А тимчасом Перемога з’являється в його житті в іншому вимірі — в імені коханої.

Юність

Після школи вступив до університету на факультет інформаційних технологій та електроніки. Однак, провчившись рік, відчув, що це не його шлях. Тому відрахувався з вишу і вирішив стати військовослужбовцем, подав документи до сержантської школи у Львові.

У 2020-му році він розпочав своє омріяне навчання, проте війна внесла корективи: повномасштабне вторгнення росії пришвидшило його випуск.

— Ми вийшли на службу на три місяці раніше, — ділиться спогадами Яра. — Фактично провчилися із двох років лише півтора.

Він був вдома на початку січня 2022 року, у час відпустки. Востаннє. Місяць потому його рідне село було захоплене ворогом.

Після відпустки пройшов динамічну посилену підготовку: полігони, тренування. Усі відчували, що ці навички невдовзі застосовуватимуться в суворих реаліях.

А далі — лютий, сирени, війна

Яра за розподілом від академії, а їхній коледж був прикомандирований до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, потрапив до Тернопільської артбригади.

Яра прибув до військової частини в березні,отримав звання молодшого сержанта, підписав сержантський контракт на п’ять років. Спершу перебував зі своїм підрозділом в Малині, були бої за Київ, активно брав участь у бойових діях уже на запорізьких напрямках.

Згодом потрапив у підрозділ, де його завданням було керувати екіпажем, спеціалізованим на дронах. Більшу частину війни виконує задачі на дронах: «Mavic», «Matrice» та «Лелека 100» старшим екіпажів.

“Крило” літає набагато далі, ніж звичайний дрон, ми виявляємо більш «жирні» цілі, які важко помітити іншими засобами, — розповідає Яра. — Найдальша відстань, яку долав наш «Лелека», — понад 30 км, (а може і до 50-ти) і цей політ був результативним: нам вдалося виявити й знищити живу силу ворога: БТР, БМП, піхоту, танки, а зазвичай працюємо по артилерії противника.

Коли наші артилеристи отримують інформацію про ворога, вони точно б’ють. Окрім цього, підрозділ використовує ті ж дрони для виявлення ворожої артилерії, які передають координати для контрбатарейної боротьби, для розвідників БПЛА та дорозвідки.

Однією з найважливіших функцій «Лелеки» є коригування та розвідка. Однак, як і будь-яка техніка на фронті, вона може вийти з ладу під час виконання завдання.

“Якщо щось трапляється з крилом, ми веземо його на ремонт, — продовжує військовослужбовець. — І одразу піднімаємо іншу в небо, тож ми не стоїмо без роботи. Підрозділ завжди має резервний апарат, щоб продовжувати виконувати завдання без перерви”.

Запекла битва та травма

Одна з найзапекліших битв у його житті розгорнулася під Роботиним. Там він отримав поранення.

“Ми вирушали на позицію зранку, мені побратим передав по рації, що в нашому напрямку — FPV-дрон, — згадує Яра. — Я зупинив машину і ми розбіглися навсібіч”.

Це була попередньо узгоджена дія, щоб відвернути увагу оператора ворожого дрону, пояснив співрозмовник. Дрон впав неподалік — за три метри від Яри, осколок поцілив у його ногу, але, каже, що в ту мить болю не відчув.

“Нога заніміла, я не розумів, чому, — пригадує, — мене цікавив більше особовий склад, спитав, як вони: все добре, слава Богу, обдивився машину, машина в осколках, ми перевірили, чи може їхати, колесо було пробите…”

І лиш тоді Яра відчув, що форма на ньому наче мокра, побачив, що це — кров, миттю наклав собі турнікет і передав по рації: «Я — 300, їдемо в зворотньому напрямку!».

Далі — медпункт, там надали першу медичну допомогу, звідти — до шпиталю.

“Мене відвезли на пункт у машині з пробитим радіатором, стан її був критичний, тож одночасно зі мною відправили “на ремонт”.

У шпиталі наш співрозмовник пробув всього тиждень. Рана почала затягуватися, каже. І незважаючи на те, що йому командир ще давав час на реабілітацію повернувся в стрій уже за три дні після лікарні. А на запитання, що відчував морально в цей час, відповів з посмішкою: «Трішки скучав».

“Поки мене не було хлопці змінили позицію на більш безпечну і ми продовжили роботу”.

Дивовижно, та, згадуючи цю історію, Яра стверджує, що його екіпажу тоді дуже пощастило.

За його словами, найгарячіше було саме під Роботиним. Ворог стріляв безладно, намагаючись завдати максимальних руйнувань.

“Вони могли стріляти, не дивлячись — аби куди, — говорить про тактику ворога Яра. — У нашому секторі кожен день були прильоти 152-го калібру, мінометні обстріли та КАБи”.

Незважаючи на всі труднощі, Яра з побратимами зберігають оптимізм.

Колектив — дружній, скрізь — жартують і над собою також — без образ. Разом — 24 на сім. В одному екіпажі — і контрактники, і мобілізованім, усім служба здебільшого подобається. В одному колективі хлопці різного віку: від 20-ти до 50-ти з гаком.

“Ми більше перебуваємо на позиціях, живемо у бліндажах, — розповідає про побут Яра. — Готуємо їжу по черзі, хоча наш товариш, який до ЗСУ був кухарем, завжди робить це краще за інших. в раціоні макарони, м’ясні консерви, борщ. Щоправда борщ зі складніших, завжди смачний, але, варимо його лише коли є час”.

Крім служби, Яра має ще одну важливу мотивацію: любов. Їхнє з дівчиною на ім’я Вікторія знайомство відбулося вже під час війни, і вони разом майже рік.

“Ми бачимося тільки коли я приїжджаю у відпустку, тоді ми разом 24 на сім, — розповідає Яра з ніжністю в голосі. — Зараз мрію якнайшвидше закінчити війну і перемогти, щоб мати час на інші мрії”.

Яра не любить хвалитися, але його відданість і майстерність на фронті не залишилися непоміченими. Він був нагороджений Золотим Хрестом від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.

Джерело: Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП.