Іловиця – місце, де природа лікує душі

16 липня розпочався завершальний етап конкурсу «Неймовірні села України 2018» – онлайн-голосування на сайті AgroPortal.ua, яке триватиме до 16 серпня включно.
На початку червня Експертна рада конкурсу обрала 10 фіналістів. Приємно зауважити, що село Іловиця Шумського району потрапило у фінал, набравши найбільшу кількість балів. До 15 липня  тривав «Неймовірний сільський автопробіг», під час якого журналісти видання AgroPortal.ua відвідали кожне з 10 сіл, щоб переконатися в їхній неймовірності та доцільності реалізації представленого бізнес-плану. Отже, що вони побачили і почули в Іловиці.
Цю особливу територію серед Кременецьких гір у Шумському районі на Тернопільщині дивним чином обходять стихії. Її називають Божою Долиною. Гради, зливи, урагани бувають навколо, а Малу та Велику Іловицю не турбують.
Вважають, що село оберігає святий – земляк Амфілохій Почаївський, канонізований у 2002 році за те, що вилікував сотні хворих і стражденних людей. В миру його звали Яків Головатюк, спадковий лікар-костоправ. Вивчився у фельдшерській школі, пройшов фронти Першої світової війни. Через полон опинився в Альпах, міг залишитися у доброго фермера, коли б не тягнуло додому. Утік на рідне Тернопілля. Був ченцем у Почаївській лаврі, зазнав безліч випробувань, але врешті осів на батьківському обійсті в Малій Іловиці.
Саме з цієї затишної садиби розпочинаються маршрути подорожувальників. Хатинка, де ще до 1971 року жив старець Амфілохій, відреставрована. У дворі – крихітна кухонька з піччю та величезним казаном, з якого панотець годував усіх, хто йшов до нього зцілюватися.
Місцевому священику Ігорю Комаревичу вдалося прибудувати тут маленьку дерев’яну капличку для усамітнення паломників. Спільним коштом також звели надійний зруб на дві кімнатки з кухнею. «Такий міні-готель зможе дати робочі місця, – уточнює священик. – Краще готувати обіди гостям-туристам, аніж їхати на заробітки в чужину».
Старожили переказували, що старець Амфілохій передбачав, ніби йому на зміну прийде молодий священик, котрий підніме і розвине рідне село. Оце саме зараз пророцтво збувається, вірять іловичани.
Після лікувальних сеансів цілитель обов’язково відправляв своїх пацієнтів до лісового джерела, що точиться зі скелі. Захоплюємось і ми його мудрістю: справді дивне місце для релаксу!
Дуже трепетно доповнили його сучасники, не порушивши лісової гармонії. Завдяки невеличкій дамбі біля підніжжя гори нещодавно утворилося чисте рукотворне озерце, де купаються діти, вистрибує з води риба, а на сонці гріється вуж. На дерев’яному помості – дві хатки-кабінки: можна зайти і зануритися у цілющу воду.
Доки роздивляємося, місцеві вже за кілька хвилин встигли нарвати пригорщу ягід – суниця і чорниці в розпалі. А на підході й грибна пора.
Саме природну сировину – ягоди, гриби і лікарські трави – ініціатори нового проекту хочуть покласти в основу тутешнього бізнесу.
«Регіон вважається депресивним через відсутність якісних грунтів і промислових підприємств, – говорить голова ГО «Ініціативна Шумщина» Іванна Мрига. – А ми мінус перетворюємо на плюс: будемо сушити, пакувати, маркувати традиційну продукцію, яку з давніх-давен збирають місцеві. Єдине, чого їм завжди бракувало, – налагодженого збуту своєї продукції. Через що і мають несправедливо мізерні заробітки за таку цінну екологічно чисту продукцію».
Ягідний сезон тут може тривати з червня і аж до серпня. А там і найкращі гриби достигають. Підрахували: щодня бригада з 20 людей може формувати партію з 200 кг ягід. Грибів – і того більше.
Підтримати ягідний проект готовий місцевий підприємець Володимир Сухенко. Поки лише його сім’я відважилася організувати у селі власний бізнес. Разом із дружиною та сином господарюють з 2008-го на пилорамі. Дають роботу ще шістьом постійним робітникам. Кажуть, замовлень вистачає цілий рік.
Володимир показав одне зі своїх приміщень, яке готовий надати під проект з переробки ягід, грибів. «Головне – знайти не просто збут, а гарантований збут. Іловиця тоді точно зможе піднятися на такій унікальній продукції», –  впевнений підприємець.
Виконуюча обов’язки сільського старости Надія Павлюк визнає, що оптимізму її односельцям додалося після того, як Іловиця 2015 року увійшла до складу об’єднаної територіальної громади з центром у Шумську.
«У нас, мабуть, найбільше сіл зібралося – аж 35, – посміхається пані Надія. – Доти біднота біднотою були. Завжди на дотаціях ледь животіли з бюджетом у 70 тис. грн, хоча тільки на зарплати потрібно 110».
Перше, що зробили завдяки спільній громаді, – вуличне освітлення, про яке досі й не мріяли. У школі вікна поміняли і котли для опалення. Встановили дитячий майданчик.
Завдяки співфінансуванню розпочали глобальну реконструкцію колишнього дитячого табору. Перші будиночки у лісі біля озера вже приймають гостей.
«Дороги для нас – стратегічно важливі, – з болем говорить Надія Павлюк. – Через віддаленість (30 км до Шумська й до Кременця) нашу продукцію важче збувати. Та й для туристів це серйозна перепона».
Власне, проект з переробки продукції теж задумали через віддаленість. Правильне сушіння та надійне пакування допоможе складувати, зберігати цінну лісову продукцію довше, щоби якісною потім збувати за хорошою ціною.
Об’єднана громада взялася налагоджувати і міжнародні зв’язки. Керівництво ОТГ веде переговори про інвестиції в історичну спадщину краю, адже ці території Тернопільщини мають спільну історію з Польщею.
Нам пощастило побувати у меморіальному музеї відомого поета, пісняра і громадського діяча Георгія Петрука-Попика. Пісні на його слова знають усі односельці й часто виконують. А у шкільному музеї не просто облаштували стенди із його життєписом, а й відтворили кімнату, у якій він жив і працював.
А від місцевих історичних легенд тут просто дух перехоплює. Приміром, гора-останець названа князем Романом Мстиславовичем. Саме на цьому місці князь почув звістку про народження сина і назвав його іменем поселення. У 1240 році Данилів град був серед трьох волинських міст, які не зміг узяти хан Батий.
Троїцька церква на цій горі – єдина кам’яна споруда часів Київської Русі, яка збереглася на Тернопільщині. Раз на рік на свято Трійці у ній правлять Службу.
Цікавенні місця відвідують туристи, зокрема під час турів вихідного дня на Данилову гору. Таємні печери, підземні ходи (де «татарин шапку лишив і обіцяв повернутися») щороку обстежують археологічні експедиції. Утім, «чорні археологи» теж не втомлюються шукати цінності.
Біля кожної хати в Іловиці ростуть рясні черешні. Багато хто з газдів тримає коней. Майже на кожному обійсті є лелече гніздо.
І я протоптав в Іловицях не одну стежину, коли три роки влітку, у 1995–1998 рр., ми, студенти-історики, проводили археологічні розкопки на горі Уніас. Навіть у футбол з місцевими хлопцями грали, на кавалєрку ходили. Золоті були часи. Можу ствердити, що Іловиця – це справді райський куток України з надзвичайно мальовничими краєвидами древньої й глибокої Волині, багатющою на різні ягоди, гриби, лікарські рослини. Що й казати, тут сама природа лікує душі та серця.
Справді, Іловиця цілком заслуговує на перемогу у конкурсі. Призовий фонд IIІ Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України 2018» у розмірі 150 тис. грн буде розподілено наступним чином: перше місце – 100 тис. грн, друге та третє місця – по 25 тис. грн.
Працівники редакції газети «Свобода» уже проголосували, а ви?
Підготував Віктор КУЛИК