Ігор Буцик: від музиканта – до пасічника

Ігор Буцик народився у невеличкому селі Яблунівка на Підгаєччині, згодом жив, вчився чи  працював у Теребовлі, Тернополі, Рівному, аби знову повернутися у рідне село, де нині очолює сторостинський округ, кооператив «Бджолиний край». З сімєю працює на власній пасіці, де 150 вуликів, збирає ягоди з 30 сотиків малини.  

І жнець, і швець, і на дуді грець…

Цим народним висловлюванням можна охарактеризувати Ігора Буцика. Бо він з тих, кого скрізь багато, хто звик працювати у селі, як і ведеться, зранку до смерканку.

Навчався  пан Ігор у Яблунівській початковій школі, яку, на жаль, через брак дітей,

торік довелося закрити.  Тоді закінчив  Завалівську загальноосвітню школу, До

слова, нині він, уже як  голова Угринівського старостинського округу Підгаєцької громади, куди входять села Яблунівка та  Угринів, каже що дітей на навчання підвозить шкільний автобус. Місцеві діти обирають або  Угринівську, або Завалівську ЗОШ.

Після школи Ігор Буцик обрав Теребовлянське училище культури, спеціалізацію народні інструменти, клас акордеон. Згодом закінчив і Рівненський гуманітарний університет. Коли у відомому ансамблі «Веселі галичани», що діє при Тернопільській філармонії виникла потреба у контрабасисті  влився у цей музичний гурт. Каже, що може грати на різних народних інструментах.

• Таким чином я і на дуді грець,- жартує Ігор Буцик, – Ну, і звичайно ж, у селі кожен жнець. А от швець – моя дружина Ірина, вона вивчилася на швею, шиє тільки для своїх. Я з Яблунівки, вона – з Угринова. Ми з нею однокласники.

Виховуємо  троє дітей – 20-річну студентку Тетяну, 16-річного Віктора та 11-річну Вероніку. Намагаємося усі гуртом виконувати усю сільську домашню роботу.

Починали з… курей та полуниці

Після повернення у рідне село молода родина Буциків   завела 750 курей яєчної породи Ламанбраун. Возили яйця у Івано-Франківськ,  Підгайці, Бережани, навіть у Польщу.

А тоді, коли засадили пів гектара полуницею, вирішили, що для запилення згодилися б бджоли. Так на обійсті зявилися перші чотири вулики…

А тоді з перших 10 соток малини розширилися до  30 соток,  з 4 вуликів виросли до 150.

Яблунівка пахне медом…

Це  невеличке село на Підгаєччині чарує у всі пори року  чудовою природою – лісами, луками,  однойменною річкою Яблунівкою. А ще у цьому та сусідніх селах не тільки Ігор Степанович, а й багато місцевих людей займаються вирощуванням малини та збирають запашні меди.

Вирішили гуртом створити кооператив «Бджолиний край», який очолив І.С.Буцик.  Почали  співпрацювати з «Файними газдами», «Файною поляною», звідки забезпечили саджанцями, крапельним поливом. Надійшло обладнання, тара інвентар, гроші і за державними програмами, і з області, району.

Забирає врожай малини «Файна поляна». Запитую про ціни на малину. Пан Ігор каже, що середньо цього року закупівельна ціна становила нинішнього року  50 гривень, торік була дешева,10-15 грн. Найбільша ціна на ягоди малини була три роки тому -115 гривень за кілограм.

З роду пасічничого

Як він вирішив стати бджолярем? Пан Ігор каже, що цю ситуацію вважає спадковою. У архіві за 1946 р. знайшов, що його  прапрадід по маминій лінії був пасічником, мав 100 бджолиних сімей. У 1950 р. змушений був до  колгоспу віддати половину пасіки  Дід і батько не займалися бджолами. А Ігор Степанович відразу  відчув, що то його справа, як тільки  вдихнув аромат з вулика.

Підійшов до справи серйозно, пішов вчитися на бджоляра  у Гадяцьке аграрне училище у Полтавській області.

Каже, що у громаді, де він живе та працює є 120 пасічників, які утримують  6000 бджолиних сімей. Відтак з однодумцями вирішили створити кооператив.  З розумінням до цього підійшли у аграрному підприємстві «Контінентал», що тут орендує землі,   намагаються в окрузі сіяти такі медоносні  рослини, як  соняшник, ріпак,  тощо. Бджоли облюбували цю місцевість Підгаєччини, де  14 старостинських округів,  35 сіл,  чимало хуторів. Благодатна  природа – багато і лісів, луків, полів, пасовищ з  дикими медоносними рослинами. Тому пасічники мають стаціонарні і так звані кочові вулики.

Запитую скільки у кооперативі виробляють меду. Бджоляр каже, що   40-100 тонн в рік. Продають мед, хоч і дешевше, але гуртом.  Також родина Буциків відвідує ярмарки,  фестивалі. На пасіку приїздять екскурсанти, особливо цікаво дітям.

Від АТО тут виготовляють воскові окопні свічки. А у ці новорічно-різдвяні дні його однодумці готують подарунки для військових на фронт, для родин загиблих, де хтось  пропав безвісти.

Люди охоче купують мед та інші бджолині дари для куті, пляцків, медівників, медовухи, чи мед з горішками, іншими інгредієнтами  для імунітету,  подарункові, святкові свічки.

Запитую пана Ігоря який мед, на його думку, найсмачніший. Каже, що всілякий, але особливо з місцевого екологічно-чистого різнотрав’я, який викачують вкінці літа – на початку осені…