Гріють душу маленькі добринки

Теперішні дошкільнята надзвичайно допитливі і непосидючі, прагнуть розваг і різноманітних цікавинок. І це не дивно, адже з раннього дитинства вони не розлучаються із смартфонами, у яких дуже швидко віднаходять свої уподобання.

Тож вчителям початкових класів доводиться докладати чималих зусиль, щоб утримувати увагу такої гамірливої аудиторії. Найкраще це вдається тим, хто обрав почесну професію педагога за покликом серця, хто розуміється на дитячій психології та вміє розпізнавати приховані задатки маленьких «розумашок» і «веселунів».

Тоді у роботі переважає творче начало, а кожен урок приносить радість спілкування із малечею, бо невимушена, ігрова атмосфера допомагає швидко і якісно засвоювати програмовий матеріал.

Саме такий стиль викладання притаманний вчительці початкових класів Лановецького ЗЗСО №1 імені Юрія Коваля Ларисі Дідович (Закітнюк). На своїх заняттях вона використовує ще й авторські поетичні тексти для емоційної ілюстрації щойно засвоєного матеріалу.

А де задіяні емоції – там сприятливі передумови для довгострокового запам’ятовування. Спочатку ця методика стала у пригоді під час вивчення української абетки, згодом була поширена на інші розділи навчальної програми. Так, крок за кроком, поетичні студії стали для Лесі Григорівни потребою душі, стимулом до самовдосконалення та професійного росту.

Цьому ж сприяли публікації у часописі «Голос Лановеччини», в альманахах «Освітянська скриня», «Лан», в обласній газеті «Свобода». Прикметно, що першими поціновувачами нових творів ставали учасники тематичних заходів у публічній книгозбірні м. Ланівці, де гуртується творча інтелігенція, а координує ці зустрічі ветеран бібліотечної справи Світлана Філімонівна Пчола. Захоплююсь мужністю цієї жінки, яку не зламала життєва трагедія – 1 жовтня 2023 року під час виконання службових обов’язків помер її син, капітан ЗСУ Олександр Пчола.

До першої поетичної збірки Лариси Дідович увійшли вірші, записані у хвилини творчого осяяння, часто під акомпонемент завиваючих сирен повітряної тривоги, що стали звичним атрибутом життя в умовах військового стану. Композиція збірки охоплює шість тематичних розділів, перший із яких «Україна одна в нас, єдина!». Тут підібрано твори для дітей і юнацтва, де спостереження за мінливістю рідної природи чергуються із пейзажними замальовками. Є речі, де йдеться про національні цінності, що підживлюють волелюбність українців, прищеплюють молодій парості шанобливе ставлення до
звичаїв та багатої культурної спадщини українського народу.

У другому розділі «Я щаслива у цім світі» зачаровує ліричне одкровення «Я дякую Богу», насамперед щирістю віршувальниці, її морально-етичними орієнтирами, життєвим кредо та громадянською позицією. У милозвучних поезіях «Коли ти поруч», «Берегиня»,

«Люблю весну» йдеться про трепетні рефлексії – невловимі порухи людської душі, що виникають від усвідомлення глибокої спорідненості між закоханими, яких поєднує більшою мірою духовна близькість, схожість інтересів та взаємна довіра.

Тих, хто шанує сімейні цінності не залишать байдужими поезії «Що таке щастя?», «Самотня квітка», «Тоді лиш цінуєм», де йдеться про життєві пріорітери, про щирість і чистоту тривалих взаємин. Гречні, тактовні поради тут звучать ненав’язливо, бо підкріплені постулатами народної мудрості та багатим життєвим досвідом авторки – педагога, дружини, матері і бабусі.

У розділі «Життя цілюще джерело» наведено аргументи, що здатні дарувати надію натурам самовразливим і зажурливим, які депресують під тягарем численних невдач чи то несприятливих обставин.

Особливо уважного, вдумливого прочитання потребує прикінцевий розділ антивоєнної лірики «Земля моя палає у вогні», де привертають увагу присвяти-реквієм, що адресовані племіннику поетеси – Володимиру Нечаю, який загинув 6 червня 2022 року у ході бойових дій на Донеччині. Щем співпереживання тут відчутно притамований, бо негоже давати волю надмірній чуттєвості в час воєнного лихоліття , коли у жалобі перебувають десятки тисяч українських родин, які також втратили когось із найрідніших.

Поетична збірка Лесі Дідович-Закітнюк «Люблю весну» може стати прикладом для наслідування. Адже у ролі ілюстраторів видання
виступили найрідніші вихованці ерудованого педагога – донька Пиріг Любов Іванівна – вчителька англійської мови, та її донечки-помічниці – Пиріг Лаура і Пиріг Яна, які є відповідно випускницею та ученицею 11-го класу того ж навчального закладу, де вчителюють їхня мама та бабуся.

Хочеться вірити, що ця ошатна, насичена пізнавальними та повчальними цікавинками збірочка стане у пригоді вчителям-філологам при опрацюванні важливого розділу навчальної програми – «Література рідного краю».

Василь Неручок, голова мистецько-спортивного клубу «Тризуб»