Грав за тернопільську «Ниву», а тепер в Прем’єр-лізі України. Історія успіху юного футболіста

Футболіст Андрій Понєдєльнік – випускник Кременецької педагогічної академії. Попри молодий вік, він вже носить звання Майстра спорту. На професійному рівні дебютував у тернопільській «Ниві». Потім був у стількох футбольних командах, що вже й не злічити.

В червні, попри воєнні труднощі, Андрій став гравцем клубу Прем’єр-ліги України. Наразі він перебуває в ФК «Кривбас», що у місті Кривий Ріг.

Андрій родом з містечка Камінь-Каширський Волинської області. Вищу освіту здобув в Кременці, в обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка. В розмові хлопець пригадує, що обрав цей навчальний заклад, аби мати вихід до Студентської футбольної ліги. Це гарний рівень для початківця. Він навчався на факультеті фізичного виховання, біології та психології. Ходив на пари, а потім грав у футбол й посилено тренувався, зосередившись на спорті.

– В дитинстві мені подобалось малювати. Навіть мріяв поєднати своє життя з творчістю. Потім хотів бути пожежником. Кумедно, та футболом я захопився аж у 5 класі. Ми з друзями залишались після уроків на майданчику та ганяли з м’ячем. Робили це із задоволенням. Вдома я тренувався з братом. Якщо чесно, тоді й не думав займатись футболом на професійному рівні. Така ціль з’явилась у 8-9 класі, коли заманулось спробувати свої сили у чомусь великому. Батьки й товариші мої починання цілком підтримали, – розповідає Андрій Понєдєльнік.

Будучи дев’ятикласником, Андрій став гравцем дитячої команди «БРВ-ВІК» –аматорського футбольного клубу з міста Володимир-Волинський. В 11 класі взяв участь в Дитячо-юнацькій футбольній лізі України, яка відбувалась в Березному на Рівненщині. Там хлопець зумів показати свої найкращі якості.

Професійний дебют мав у рідній «Нива-Тернопіль»

На запитання, за які футбольні клуби виступав у ході своєї спортивної кар’єри, 25-річний Андрій відповідає, що перелічити всі дуже складно. Все починалось з районного та обласного чемпіонатів з футболу, аматорського чемпіонату. Потім були Друга та Перша ліги. Наразі його «Кривбас» готується до Прем’єр-ліги.

– Моя перша фахова команда – це «Нива-Тернопіль». Проведений там час я пам’ятатиму завжди. Це моя стартова сходинка в професійному футболі, за що вдячний тренерському штабу й керівництву. В «Ниві» я себе дійсно показав. Так, не був основним гравцем, адже половину матчів у Другій лізі зіграв в стартовому складі, а решту – на заміні. Попри це, останній місяць в команді я провів добре. Ми з хлопцями завоювали «бронзу» у Другій лізі. Це хороший результат на той момент, – із захопленням ділиться спогадами спортсмен.

Андрій досі вболіває за «Ниву», слідкує за сторінками команди у соцмережах, переглядає матчі. Охоче приїжджає до Тернополя, бо полюбив це місто, наче рідне. Мріє, аби його перша професійна команда досягла найбільших висот.

– У нас був бійцівський колектив, всі горою стояли один за одного. Виходячи на поле, ми змагались і за себе, і за команду. Те, що «Нива-Тернопіль» б’ється до кінця й свої бали так просто не віддасть, знають по всій Україні, – каже він.

Покинувши тернопільський клуб у 2017 році, двадцятирічний футболіст якийсь період грав за «Буковину» з Чернівців. Потім числився в команді ФК «Калуш» з Івано-Франківщини. Коли гравці були на зборах в Туреччині, почався «ковід».

– В тому сезоні ми, на жаль, не провели жодного матчу. Команду розпустили і більше так і не зібрали. Після «Калуша» й тривалої ковідної паузи я перейшов до футбольного клубу «Полісся». Там отримав досвід в Першій лізі України, а по закінченню річного контракту вступив в ФК «Гірник-Спорт» з міста Горішні Плавні на Полтавщині. Залюбки погодився на цю пропозицію, знаючи, що сама команда амбітна і там непоганий тренер, – говорить нашій журналістці Андрій.

Коли закінчився і цей контракт, юнак отримував запрошення з інших клубів, але планував дочекатись варіанту з Прем’єр-Лігою. Це, додає, одна з гарних рис характеру для футболіста – щодня ставити собі за ціль бути кращим, ніж вчора.

– З’явилась можливість переїхати в ФК «Кривбас» з Кривого Рогу. Тут я граю від червня, ще адаптуюсь, але щасливий, що потрапив сюди. Сподіваюсь, що ми досягнемо всіх цілей: і командних, й персональних, – розповідає спортсмен.

Став Майстром спорту після прильоту з Італії

Яким повинен бути сучасний футболіст? Для Андрія Понєдєльніка на першому місці – людяність. Пояснює: в будь-якій професії треба залишатись людиною. Щодо професійних навичок, то футболіст має слідкувати за своєю фізичною формою, щодня тренуватись як мінімум по 1-3 години й весь час прогресувати.

– Слід бути комунікабельним, вміти знайти спільну мову з колегами. Мені у футболістах подобається цілеспрямованість, їхнє трудолюбство й прагнення ніколи не здаватись. На полі треба не боятись приймати ризиковані рішення, йти в обіграш суперника або у карколомний відбір. Звісно, що без здорового способу життя нічого не буде. Ми постійно тримаємо себе у тонусі. За цим слідкують тренери, та це відповідальність кожного гравця, – додає Андрій.

Найбільше зі своєї кар’єри він запам’ятав дебют на Кубку України. Хлопець грав у складі «Нива-Тернопіль» проти футбольного клубу «Металіст». Матч проходив в Харкові. Андрієві вдалось забити гол у першій своїй грі на рівні професіоналів. Ще пригадує поїздку зі студентською збірною до італійського Неаполя, на Універсіаду. Там вони зайняли шосте місце, програвши по пенальті Кореї. З цією ж командою Андрій здобув «срібло» на Чемпіонаті Європи серед студентських команд. За це, власне, й отримав звання Майстра спорту.

– Це трапилось у 2019 році. Ми з хлопцями прилетіли додому, нас зібрали й вручили ці звання. Я навіть уявити не міг, що матиму таку нагороду. Але вона допомагатиме мені в подальшій кар’єрі! Загалом, всі команди, за які я виступав, пам’ятні для мене. Зберігаю найцінніше у спогадах! – всміхається спортсмен.

Війна поставила футбол «на паузу»

23 лютого 2022 року «Гірник-Спорт» зіграли товариський матч у Полтаві. Далі команда мала три дні вихідних, всі роз’їхались по домівках. Андрій з другом вночі автобусом добирались до Луцька. В дорозі чат команди розривався від повідомлень. Хтось надіслав лінк на звернення путіна…

– Була 3 ночі, я увімкнув відео. Останніми словами цього нікчеми стало те, що росія починає спецоперацію на території України. Через пів години, приблизно о 4:30, до мене почали телефонувати товариші. Лунали вибухи по всій державі. Стартувало повномасштабне вторгнення, – той день відбився в пам’яті Андрія.

Він приїхав додому, в рідному місті панував хаос, всі не розуміли, що сталось й попри ранню годину були на ногах. Юнак найбільше хвилював за рідних, адже ніхто не знав, що відбудеться завтра, що зробить окупант. Про майбутнє навіть не думав, жив моментом. Так минуло два місяці. Команда хіба зрідка збиралась поговорити й побігати. Весь цей період Андрій провів без футболу взагалі.

– Після 24 лютого все зупинилось. Спорт у тому числі. Але у нас сильна армія. Вдячний ЗСУ, що дали змогу українцям повернутись до футболу. В червні я поїхав на перегляд до ФК «Кривбас», що бере участь в Прем’єр-лізі України. Мене одразу зарахували до складу. 21 червня підписав контракт з командою. Попрацювати з Юрієм Вернидубом мріє кожен, – говорить хлопець.

На даний момент «Кривбас» тренується в такому ритмі, як до війни. Ба більше, хлопці активно волонтерять – відіграли кілька благодійних матчів й турнірів, і передали на потреби наших захисників непогану суму. Це, каже Андрій, нехай невеликий, та внесок до української перемоги. Також команда готується до початку сезону Прем’єр-ліги України. Перемогти там – ключова мета!

– Ще прагну, аби війна завершилась і ми якомога швидше вигнали російського ворога з України! В майбутньому буду поєднувати футбол й діяльність як тренер. Мені це імпонує, а здобута в Кременці спеціальність стане у нагоді! – завершує Андрій.