Герої не вмирають: Тернопільщина проводить в останній шлях Воїнів

«В’яне квіт, гине світ…»

Арифметика війни

На війні цифра втрат не дорівнює воїну л`ише,

Бо за ним його рідні – у долі своє судочинство –

Їх домівка, портрети на стінах – ті спогади вітер колише,

Колискова, читання казок

І посаджене дерево на подвір’ї дитинства…

Над волоссям бринить Божий світ,

За плечима його білий квіт:

Перший дощ,

Перший сніг,

Сонце зрання,

Перший крок босих ніг,

Перша зустріч,

Кохання…

І батьки вже ніколи не житимуть так, як колись,

Коли він був живий, нездоланий,

І дружина не житиме так, як колись,

Коли він був живий i коханий.

На війні – підлі втрати. Із кожним загиблим

В’яне квіт, гине світ

І сніг хрестовинами сипле…

Сергій ЛАЗО 

 

Понад рік вважався зниклим безвісти

30 листопада жителі Шумської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, гранатометника механізованого батальйону, мешканця села Биківці, сержанта Романа Дмитровича ШУПІНСЬКОГО (1975 р.н.), який загинув 7 листопада 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту поблизу населеного пункту Макіївка Луганської області внаслідок артилерійського обстрілу.

Світлої пам’яті Роман проживав разом з мамою, допомагав їй у всьому. Мав добру вдачу, був відповідальним і нікому не відмовляв у допомозі. Понад рік воїн вважався зниклим безвісти.

«Народився у багатодітній родині. У подружжя Шупінських є ще дві дочки – Жанна та Валя. Після закінчення Биковецької школи навчався у Шумському профтехучилищі на механізатора. Після служби в армії одружився, пішов у зяті. У сім’ї народилося дві донечки – Віта та Яна. Але сімейне життя не склалося, тож повернувся у батьківську хату. Підробляв, підсобляючи односельцям. Любив техніку, у господарстві був станок, на якому Роман охоче працював – мав до цього хист. Коли батьки досягли статечного віку, Роман доглядав за ними. П’ятнадцять років тому помер тато. Уже п’ять років, як злягла мама. Мобілізували Романа влітку 2024 року. У день, коли Романові мало виповнитися 50 років, рідні отримали сповіщення результат ДНК-експертизи, яка підтвердила загибель воїна…», – написала журналіска газети «Новини Шумщини Мар’яна Паращинець.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Поховали капітана у рідному селі

1 грудня жителі Заліщицької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця с. Колодрібка, капітана ЗСУ Володимира Івановича КОСТЕНЮКА (3. 05. 1983 р.н.), який загинув 24 листопада.

Світлої пам’яті Володимир захищав Україну від 2022 року.

Отець Володимир Заболотний написав: «Офіцер. Капітан…. Ти вивчився на ветеринара. Закінчив інститут з військовою кафедрою. Ти розумів, що головним у виконанні наказу є збереження життя своїх солдат. Ти так любив тваринок, а останні чотири роки мав справу зі «звірами у людській подобі…» .

«Провести захисника в останню путь прийшли рідні, друзі, військові побратими, представники влади, духовенства та небайдужі жителі громади. Його жертовність буде прикладом для прийдешніх поколінь…», – повідомили у Заліщицькій міській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

«Його життя, було сповнене праці та любові до рідної землі»

1 грудня жителі Байковецької, Великоберезовицької та Тернопільської громад віддали останню шану військовослужбовцю, уродженцю села Йосипівка Великоберезовицької громади, мешканцю с. Байківці Ігорю Євгеновичу РУДОМУ (13. 11. 1978 р.н.), який загинув 24 листопада під час виконання бойового завдання на Дніпропетрощині.

Світлої пам’яті Ігор «тривалий час проживав у Тернополі, але своє майбутнє прагнув будувати саме тут, у наших Байківцях. Він звів тут дім, у якому разом із родиною жив останні два роки. Саме Байківці стали для нього місцем спокою, сили й надії… Його життя, сповнене праці та любові до рідної землі, назавжди залишиться у пам’яті громади…», – повідомили у Байковецькій сільській раді.

Поховали захисника у Байківцях.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

«Не плач, це війна, і я мушу вас захищати…»

1 грудня жителі Шумської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, уродженця м. Шумськ, мешканця села Бриків Олександра Івановича КАНІЩЕВА  (1985 р.н.), який загинув 17 жовтня 2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області.

Світлої пам’яті Олександр «Змалку дуже любив село. Усі літні канікули проводив у своїх стареньких дідуся Володимира і бабусі Сабіни. Виконував всю роботу по господарству, не цурався ніякої справи. Після навчання у школі вступив в університет у Рівному, пройшов строкову військову службу у Збройних силах України. Згодом поїхав у Францію. Коли повернувся з-за кордону, служив в АТО. Це був 2014 рік. Отримав статус учасника бойових дій. З початком повномасштабного вторгнення росії в нашу державу, знову взяв до рук зброю – Олександра мобілізували у липні 2023 року. На умовляння рідних ще не поспішати на війну, завжди відповідав: «Мій дідусь зі своїми братами добровільно пішли на війну, як фашисти напали. Тато в перші дні аварії на ЧАЕС поїхав туди, хоч багато його друзів шукали причини не поїхати, і я ніколи ховатися не буду». Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, а вже з 19 вересня потрапив на бойові позиції… Зустрів свою долю – Наталю. Разом вони створили гарну, міцну родину. Проживали у Брикові. У подружжя народилася красуня-донечка, і її назвали Сабіною. Молодий тато дуже любив її, казав, що воює за краще майбутнє своєї дитини. Олександр завжди говорив з любов’ю про свою дружину. Був для неї опорою, казав, що Наталя – розумна і сильна жінка, що витримає все. Маленькій Сабінці було півтора року, як тато пішов на війну. Донечка, коли бачила зображення рідної людини на прапорі, казала, що це її тато, що він воює за свою державу, за українську мову. Олександр завжди був на позитиві. Хоч проходив нелегкі воєнні будні, старався підтримувати рідних. Мамі завжди казав: «Не плач, це війна, і я мушу вас захищати. Я обов’язково повернуся»… Обіцяв, але, на жаль, сталося по-іншому. Важкою і довгою виявилася дорога додому воїна-захисника Олександра Каніщева. Після 25 місяців надії й очікувань рідні отримали сумне сповіщення – ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна…», – написала журналіска газети «Новини Шумщини Мар’яна Паращинець.

«Щиро любив і завжди дбав про свою родину. Після одруження разом із дружиною проживав у селі Бриків. Тут народилася його донечка, яку він дуже сильно любив. Був дуже хорошим, турботливим татом і чоловіком, сином та братом…», – повідомили у Шумській міській раді.

Поховали захисника у Шумську.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Зростав сиротою і став патріотом…

2 грудня жителі Байковецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, уродженця села Лозова Федора Дмитровича МІЛЯРА (15. 05. 1993 р.н.), який загинув  21 листопада під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті Федір був доброзичливим і працьовитим чоловіком.

«Федір у сім’ї був наймолодшим. Його дитинство було непростим. Коли не стало бабусі й дідуся, які ним опікувалися, хлопця направили до школи-інтернату. Далі були навчання у коледжі й нелегкі життєві випробування. Федір рано втратив і батьків, а згодом – сестру. І вони з братом Василем залишилися удвох, сиротами. Але попри все, він завжди тримався гідно, мужньо, з тихою внутрішньою силою, яку помічали всі, хто його знав. Федір служив в АТО. А коли почалося повномасштабне вторгнення, отримавши повістку, навіть на мить не вагався – пішов захищати рідну землю. Незадовго до цього він одружився, створивши свою маленьку сім’ю. На фронті отримав поранення, підлікувався… і знову повернувся до побратимів, бо так веліло серце. Повернутися додому живим йому не судилося…. За Федором гірко сумують дружина Христина, брат Василь, рідні та всі, хто знав цього щирого, світлого хлопця….» – повідомили у Байковецькій сільській раді.

«Пам’ятаємо тебе, Федю, ти завжди був готовий прийти на допомогу. Нехай Бог дарує тобі царство небесне…» – написала у соцмережі Мирося Яцина.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Відлетів до небесних полків, боронячи рідну землю

2 грудня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця 1-го прикордонного загону, мешканця м. Тернопіль Назара Вікторовича КОВАЛЬЧУКА (7. 07. 1994 р.н.), який загинув 27 листопада під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Світлої пам’яті Назар навчався у ТВПУ ресторанного сервісу і торгівлі, вивчав готельно-ресторанну справу у Київському національному університеті культури і мистецтв. Згодом працював кухарем у «САМоГОНнній ресторації», був учасником релігійної спільноти спільноти «На Даху», членом і головою Тернопільського обласного осередку ВМГО «Молода Просвіта».

Як розповів телеканал «Суспільне. Тернопіль» батько загиблого бійця Віктор Ковальчук, він «Пішов служити разом із двома синами, проте в різні бригади… На початку війни Назар був у Польщі. 24 числа замовив квиток в Україну і вже 25 був тут, а 26 – в частині. Відбув весь Бахмут, з жовтня 2022 року аж по липень 2023 року. Пройшов усі стадії боїв до Бахмута, під час Бахмута, вуличні бої і вже як відходили з Бахмута. Всі знають, що там було пекло, але він вижив».

«Назар був кращим з нас. Він був добрим сином своїх батьків і братом. Коли треба було, брав відповідальність на себе. Цими днями особливо згадую час, коли з «Молодою Просвітою» та спільнотою «Знамення» разом робили вертеп, співали коляди, робили вечорниці в Тернополі та в багатьох містах по всій Україні. Я розмовляв з ним кілька місяців тому після його поранення. Навіть тоді в нього була сильна жага до боротьби», – зазначив для «Суспільного. Тернопіль» Назарій Біляк.

Анна Зварич у соцмережі написала: «Низько і молитовно схилімо голови і серця перед родиною, у якій батько та двоє його синів разом боронили нас, боронили Україну на передовій. Це родина, справжня, патріотична, об’єднана не лише кровними зв’язками, а й глибокою любов’ю до своєї землі, до кожного з нас… На жаль, один із них віддав своє життя, здійснивши найбільшу жертву в ім’я свободи».

«Як про тебе ще багато прекрасного можна сказати… У нас вдома досі є кухонні ножі, які Ти нам подарував більше 10-ти років тому, вони крутезні. Тепер вже як згадка про тебе, про те, що ти був професійним кухарем, як ми разом працювали в Пирогарні…» – написала у соцмережі Ірина Ляхоцька.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Добровольцем пішов захищати Батьківщину

3 грудня жителі Великогаївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого стрільця-оператора, мешканця села Великі Гаї Володимира Васильовича ДЕМЧИШИНА («Artas»; 30. 07. 2001 р.н.), який загинув 9 липня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новомихайлівка на Донеччині.

Світлої пам’яті Володимир «Народився та виріс у Великих Гаях, тут закінчив школу. Пізніше – технічний університет у Тернополі. Паралельно хлопець навчався у Польщі. У лави ЗСУ хлопець пішов у березні 2024-го добровольцем. Командування відправило воїна в Англію, де пройшовши військове навчання, Володимир повернувся захищати Україну. 9 липня 2025 р. батьки отримали сповіщення, що їх Володя – зник безвісти. Майже 5 місяців болючого очікування тривожили родину та громаду, і лише зараз підтвердилося, що Володимир Демчишин загинув… Щиро співчуваємо мамі Оксані, татові Василю, сестрі Тетяні, бабцям Марії і Надії, дідусеві Петру і всій родині…», – повідомили у Великогаївській сільській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Важкі поранення підірвали здоров’я 

3 грудня жителі Озернянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, уродженця села Воробіївка, що на Зборівщині Юрія Вікторовича ПЕТРОВА (27. 04. 1989 р.н.), серце якого перестало битися 1 грудня.

Світлої пам’яті Юрій «Від початку повномасштабного вторгнення Росії, Юрій присвятив своє життя захисту України. Протягом двох років він гідно ніс службу у Збройних Силах, проявляючи мужність та відвагу. На жаль, важкі поранення, отримані під час бойових дій, призвели до значного підірвання здоров’я та інвалідності… Юрій був справжнім Героєм, який віддав частину свого життя за мир та спокій України…», – повідомили у Озернянській сільській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Понад три роки вважався безвісти зниклим

4 грудня жителі Товстенської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця-санітара 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 3-ої десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А****, мешканця села Шипівці, що на Заліщанщині, Василя Михайловича ВЕРБІЦЬКОГО (3. 04. 1973 р.н.), який загинув 21 червня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Підлісне Сєверодонецького району Луганської області.

Світлої пам’яті Василь «Понад три роки вважався безвісти зниклим. Це був надзвичайно важкий і виснажливий період для родини та громади. Кожен день усі жили між надією і тривогою, вірили в диво, молилися, щоб Василь відгукнувся, щоб повернувся додому живим. Кожна новина вселяла крихту сподівання, що Василь все ще серед живих, що доля зберегла його. Та, на жаль, гірка правда, яка відкрилася, стала невимовним болем для всіх…», – повідомили у Товстенській селищній раді.

«Ти був таким життєрадісним…. був музикантом… За що б не брався все приносило людям радість…» – написав у соцмережі о. Володимир Заболотний.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Був відважним воїном

4 грудня жителі Зборівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Млинівці Олександра Степановича РИЖОГО (15. 05. 1982 р.н.), який загинув 27 листопада під час виконання службових обов’язків у Запорізькій області.

Світлої пам’яті Олександр був сміливим і відважним воїном.

«Висловлюємо щирі та найглибші співчуття його матері – Рижій Марії Петрівні, рідним і близьким. Нехай Господь дарує сили пережити цей тяжкий час, а світлий спомин про Олександра залишається в серцях усіх, хто його знав…», – повідомили у Зборівській міській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Загинув на Курщині

4 грудня жителі Великодедеркальської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, водія кулеметного взводу 3-го механізованого батальйону військової частини А****,  мешканця села Шкроботівка, що на Шумщині Василя Миколайовича ВАВІЛІНА (6. 03. 1986 р.н.), який загинув 24 жовтня 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Веселе Курської області.

Світлої пам’яті Василь «був призваний на службу 25 лютого 2022 року… Він понад рік вважався зниклим безвісти, рідні сподіалися, що живий, але дива не сталося…», – повідомили у Великодедркальській сільській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

«Чекаю тільки я, бо більше нема нікому…»

5 грудня жителі Лановецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця-снайпера однієї із військових частин,  мешканця Ланівців Віталія Ігоровича НАНЮКА (3. 09. 1994 р.н.), який загинув 15 липня 2023 р. під час виконання бойового завдання в поблизу населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Віталій понад два роки вважався зниклим безвісти.

«Два роки і місяць надії і сподівань… віри…, що повернеться додому сирота. Не мав ні дружини, ні дітей… Ти був добрим, чесним, трудолюбивим хлопцем, хто просив – завжди допомагав… Пішов захищати Україну… Як завжди був сміливим і безстрашним. Рятував своїх побратимів, зваливши на свої не такі вже сильні плечі, хоч сам був поранений… Зник безвісти в Донецькій області при виконанні бойового завдання… Чекаю тільки я, бо більше нема нікому… Казав, тьотя, тільки не плач за мною… Як загину, то не плач…» – написала у соцмережі Наталія Джус.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Лише пів року захищав Україну…

5 грудня жителі Великогаївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, водія-електрика, мешканця села Красівка Михайла Тарасовича КОПАЧІВСЬКОГО (27. 02. 1972 р.н.), який загинув 9 липня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка на Донеччині.

Світлої пам’яті Михайло «Лави ЗСУ поповнив 27 травня 2025 року. Рівно пів року Михайло захищав Україну… Уся громада сьогодні сумує з найріднішими Михайла – матірʼю Марією, сестрами Галиною і Оленою, синами Тарасом і Михайлом, усією родиною…», – повідомили у Великогаївській сільській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Поховали на Івано-Франківщині 

6 грудня жителі Підгаєцької та Івано-Франківської громад віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю-оператору 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу військової частини А**** уродженцю м. Галич, мешканцю м. Івано-Франківськ, старшому солдату Петру Ярославовичу СЕГІНУ (5. 05. 1987 р.н.), який загинув 23 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Георгіївка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Петро «Петро народився в місті Галич, що на Івано-Франківщині. У п’ятирічному віці втратив батька. Коли перейшов у сьомий клас, разом із родиною переїхав на батьківщину матері до с. Мужилів на Підгаєччину. Тут жив із бабусею та сестрою, тоді як мама була змушена виїхати за кордон. Після закінчення 9 класів Мужилівської школи у 2003 р. вступив до Центру професійно-технічної освіти в Тернополі. У 2008 р. проходив службу у військах «Барс». У 2011 році одружився і переїхав до Івано-Франківська, де разом із дружиною виховував сина і доньку», – повідомили у Підгаєцькій міській раді.

«…Люблячий чоловік, батько двох наших чудових дітей та вірний друг. Людина, яка ніколи не відмовила в біді, яка завжди була поруч і яку всі щиро поважали. Він завжди був усміхненим та налаштованим на світле майбутнє, вмів вислухати і почути, підтримати та розрадити, людина з щирою душею і відкритим серцем, якого я з гордістю називаю своїм Чоловіком. Його пісні і жарти досі звучать у наших серцях…», – написала у соцмережі його дружина Оля.

Поховали захисника на Алеї Героїв у селі Чукалівка Івано-Франківської міської ради.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Був добрим сімʼянином, люблячиим батьком 

6 грудня жителі Коропецької та Івано-Франківської громад віддали останню шану військовослужбовцю 141-ї окремої механізованої бригади, уродженцю села Бобрівники, що на Монастирищині, мешканцю селища Коропець Івану Петровичу ГАСЯКУ (16. 07. 1982 р.н.), який загинув 28 листопада під час виконання бойового завдання

Світлої пам’яті Івана рідні та близькі згадують як доброго, щирого і працьовитого чоловіка.

«Відважний захисник, добрий сімʼянин, люблячий батько… Свого часу, мої батьки – родинна Сопʼяків були хорошими друзями з родиною Яремчуків, до якої Іван приєднався… Ходили один до одного в гості та підтримували… Наші діти Роман та Діма і досі міцно дружать…

За кермо сідав і рятував життя.

Війна тенети смерті розстеляла

Й його авто настигнути змогла.

Життя у торбу жадібно складала,

Та зловтішалась коли плакала рідня,

Коктейлі смерті хтиво випивала

Скрегочучи від слова «сирота»

Життя косити їй надали право,

Й платити мито з кожного гроба…

Гребуть вельможі срібняки криваві!

Мій край чекає на щиті захисника!..

… Квітник зір милував,

переливи бурштину жевріли.

В молитовнім куточку

до Бога зверталась вдова.

Два дорослі сини

поминальну свічу запалили

Листям парк шелестів:

«Понад хмари здіймусь до Різдва»  – написала у соцмережі Оксана Пілецька-Сопʼяк.

«Висловлюємо щирі співчуття рідним, дружині Оксані, синам Дмитру та Роману, матері Галині, братам Любомиру та Володимиру, усій скорботній родині, близьким, друзям, побратимам Героя…» – повідомили у Коропецькій селищній раді.

«Ще тиждень тому родина раділа присутності батька і чоловіка, а сьогодні чорна звістка назавжди осиротила їх. Господи, дай родині сили перенести цей біль…», – написала у соцмережі Галина Коломієць.

Поховали захисника у с. Микитинці Івано-Франківської міської ради.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!