До освітні вогні чи … злосвітні?

В чому причина, що протягом  чверті століття нашої незалежності, ми не спромоглися побудувати, хоча б середнього духовного і економічного рівня, європейську державу. Тепер розгорнулась в Україні широкомасштабна боротьба з корупцією, але реальних наслідків  не видно. Сумніваюся, що вдасться її швидко подолати!
Отож, які причини цього зла? Чому вона так глибоко і міцно вкоренилася?
Головна причина полягає в тому, що упродовж усього періоду нашої незалежності школа, середні спеціальні навчальні заклади, вища школа та наука, замість того, щоб усунути із освітньої ниви такі ганебні явища, як корупція, хабарництво, протекціонізм, культивували і понині культивують це зло, яке руйнує підвалини нашої державності.
Мене, освітянина, завжди це хвилювало. Не знаю, чи є щось згубніше для молоді, як лицемірство, підкупність, фарисейство тих, хто покликаний виховувати. Ще древні римляни говорили: «Той, хто навчає, а має низьку мораль, більше шкоди як користі приносить». Або наша народна мудрість каже: «Не той вчитель, що вчить, а той, в якого вчаться». І ще. Видатний галицький педагог і учений Володимир Шухевич у редакційній статті до першого номера, заснованого ним журналу Українського педагогічного товариства «Учитель», писав: «Який учитель – такі діти, які діти – такий народ». В цих висловлюваннях все, без пояснень, є зрозумілим.
Отже, основна маса наших чиновників, учителів, викладачів, лікарів – це покоління, яке виховане на неправильних цінностях ще в радянські часи, що буйно розцвіли в роки нашої незалежності! А саме в освіті можна купити кращу оцінку, золоту чи срібну медаль, курсову чи дипломну роботу, заліки, дисертацію. Ось з такими набутими «моральними» і фаховими принципами йшла і йде в життя наша молодь. А про заочне навчання годі говорити! Це найбільш прибуткова «лавочка» для корупціонерів від освіти.
Головним в навчанні має бути те, щоб навчальний заклад був не тільки «кузнею кадрів», а найважливішою інституцією, яка формує високу моральність, чесність, гідність і патріотичність особистості.
У зв’язку з таким станом в освіті ми майже не маємо інтелігенції, бо інтелігент – це освічена людина, яка своєю діяльністю облагороджує суспільство!
Задумаймось і поставимо перед собою запитання: чи має право аморальна людина займатися вихованням молоді? Чи є вихід з цієї складної ситуації? Так, є.
По-перше.  До керівництва освітою мають прийти свіжі молоді спеціалісти. Це нині незадіяний освічений потенціал, радикально налаштовані спеціалісти, які в своїх діях звільняться від старих стереотипів, непримиренні до всякого зла, справжні патріоти України. Цей потенціал мав би стати основною рушійною силою для виходу освіти, і країни в цілому, із кризи.
По-друге. В освіті ніколи не буде порядку, якщо дальше в освітніх закладах будуть працювати директорами, ректорами старі кадри. Нині в країні править бал спекулянт матеріальними і духовними цінностями, мафія формує мораль!
Чи повинні ділити цей сором чесні працівники шкільної і вузівської освіти? На жаль, їх дуже мало!
Вони без підтримки і захисту владних структур та громадськості безсилі викорінити і подолати це ганебне зло із храмів науки, яке, як павутиння, оплутало нашу освіту та країну в цілому.
На тему корупції в освіті я друкував в пресі багато статей, виступав на різних форумах, на радіо.
В 1990-1992 роках очолив, на офіційному рівні, ініційований мною Громадський контроль за вступними іспитами до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Громадський контроль показав велику ефективність цього заходу та перекрив шляхи махінаціям.
Я зрозумів, що міцну Українську державу можна побудувати тільки тоді, коли молоде покоління отримає через освіту високий моральний гарт, міцні знання і без комуністичної закомплексованості візьметься за розбудову Соборної України.
 
Ігор ГРИМАЛЮК,
громадсько-політичний діяч