До лікаря-переселенця, що переїхав на Тернопільщину, поспішають батьки з маленькими пацієнтам

Воно й не дивно, адже хоч на Тернопільщині маємо вдосталь і своїх кваліфікованих  медиків, приїзд такого досвідченого ортопеда-травматолога, як Сергій Олександрович Хмизов, що нині приймає, консультує, оперує маленьких пацієнтів у Тернопільській обласній дитячій лікарні, є затребуваним.

І намагаються зустрітися з ним батьки з дітьми не лише з нашої області, а й з інших регіонів України і навіть з-за кордону.

Сергій Олександрович Хмизов – заслужений діяч науки і техніки України, професор, доктор медичних наук, керівник клініки дитячої ортопедії та наукового відділу Інституту патології хребта та суглобів ім. професора М.І. Ситенко Академії медичних наук  України (м. Харків).

Усе життя – у роз’їздах…

Сергій Хмизов народився у Миколаєві, батько був військовим, тож довелося багато мандрувати з родиною різними містами Радянського Союзу. Після закінчення Одеського медичного інститут Сергій Олександрович спочатку працював у Миколаєві, тоді на довгі роки облюбував Харків, який через війну змушений був залишити, про що нині, зрозуміло,  йому складно говорити.

Багато тих, хто отримував різні складні травми, поспішали їхати саме до Харкова, бо знали, що там – найкраща школа травматологів-ортопедів, є певна база,  наукові напрацювання і відповідні нові методики та обладнання.

Сергій Хмизов розповідає, що у медичний заклад, де він багато років працював, їхали люди з росії, Казахстану, Білорусі тощо.

До слова, Сергій Олександрович розповів мені, що неодноразово стажувався в одного з найвідоміших  докторів медицини, хірурга-ортопеда Дрора Пейлі, який народився в Ізраїлі, закінчив університет в Торонто, нині працює у Флориді (США).  Він розробив понад 100 хірургічних процедур, рівних яким нема у світі, здебільшого з подовження кінцівок і корекції деформацій.

Звісно, що навчатися у  фахівця такого рівня є великим надбанням.

До війни

Сергій Олександрович каже, що до війни  він та його колеги у Харкові приймали понад  дві тисячі пацієнтів в рік, проводячи надскладні операції ортопедично-травматичного характеру, складніші – навіть у 4-5 етапів хірургічного втручання.

Я запитала, з якого віку  лікар приймає маленьких пацієнтів. С. О. Хмизов каже, що якщо йдеться про вроджені вади, то він і його колеги оперують навіть відразу після народження дитини, але частіше – у 6-7 місяців, планові операції робляять після 2 років.

Часто це стосується дітей з церебральним паралічем, коли є неврологічні проблеми. Такі діти, хоч і не одужують повністю, але починають ставати на ноги, ходити, що полегшує життя і їм, і їх батькам.

Часто люди не вірять, що можна позбутися уроджених вад, але, як розповідає фахівець, це зовсім не так. Багатьох проблем можна позбутися, просто треба залучитися вірою в одужання та підтримкою досвідчених спеціалістів.

Також я поцікавилася, якою у його практиці була найбільш тривала операція. Сергій Олександрович розповів, що одна з операцій на спинному мозку тривала 18 годин.

Найвищий рівень складності в ортопедії займають операційні втручання, пов’язані зі  сколіозом. До цього захворювання більш схильні дівчата.

Також Сергій Хмизов часто береться за  лікування деформації кінцівок, крихкість кісток,  адже так звані «кришталеві» діти без лікування можуть отримати до сотні переломів протягом життя.

Нині Сергій Олександрович з теплом і водночас з ностальгією за недавніми часами говорить про свого колегу,  інженера Андрія Ковальова, який нині оселився у Хмельницькому. Удвох вони мають багато раціоналізаторських розробок у медицині. Андрій Ковальов виробляє апарати зовнішньої фіксації для поранених, у тому числі, на жаль, і дітей.

Коли розпочалася війна

Сергій Олександрович відразу після 24 лютого долучився до порятунку поранених, які були важкими. Каже, що багатьох вдалося перевезти у медзаклади за місцем проживання. Але були й такі, кому не було куди повертатися, адже росія окупувала їх території.

Таким чином у лютому він організував транспортування трьох хворих дітей, віком 8, 10 і 13 років, які жили до війни у Мелітополі, Маріуполі та Бердянську, лікувалися у Харкові і мали хірургічні втручання з реконструкції кульшового суглобу, сколіозу та двобічного звиху стегна.

За словами пана Сергія, дорога була не простою, спочатку їхали у Дніпро, Умань, згодом у Львів і до Польщі.  Лікар їх згодом  навідував в Польщі. На щастя, все у них добре.

Його син Руслан, який є хірургом, залишився у Харкові, дочка Дарія закінчила Харківський медичний університет, зараз підтверджує диплом в Австрії. Дружину Ірину вивіз в Болгарію. А сам повернувся до Харкова.

У квітні Сергій Хмизов  поїхав у Дніпро. Саме у цей час бомбили вокзал у Краматорську. Відразу відгукнувся на трагедію і разом зі своїм учнем, завідувачем  травматологією обласної дитячої лікарні Дніпра Віктором Рокутовим, іншими лікарями оперував та рятував життя шістьом  дітям. Каже, що всі вони були важкі, одній дитині ампутували ноги. Лікареві, який багато бачив у своєму професійному житті, боляче говорити про це. На жаль, чим  ближче до лінії фронту, тим більше смертей та поранень, у тому числі дитячих…

Враження від Тернопільщини

Каже, що  у Тернопільській обласній дитячій лікарні дуже сприятлива атмосфера, колеги і персонал доброзичливі. Завідувач відділення Анатолій Корицький,  колектив травматологів приймають і оперують пацієнтів 24 години на добу.  Бо, як відомо, травмування дітей відбувається постійно і вимагає негайного втручання, а от ортопедичні операції, які здебільшого проводить С.О. Хмизов, більш  складні і триваліші, але вони планові, до них є можливість підготуватися і хворому, і хірургові.

Днями оперував 5-річну дівчинку, яка має  вроджену ваду розвитку кінцівки. Також у Харкові минулого року робив операцію з подовження кінцівок 12-річній дівчинці з Донецької області, що нині окупована. Відтак мама з донькою вимушені були через росію, Литву, Польщу приїхати у Тернопіль, адже необхідна була ще одна  операціяя.

… На завершення розмови Сергій Олександрович Хмизов каже, що війна це – травматична епідемія. І діти, і дорослі довго будуть лікуватися, відновлюватися. Як не гірко казати, але це стане поштовхом до розвитку медицини, впровадження нових технік та технологій. Але це й принесе багато горя у домівки українців. Хочеться, щоб лікарі максимально допомогли їм у ці складні часи.

Автор: Галина ВАНДЗЕЛЯК