Чи жіноче заняття – футбол?

Випадково натрапив у телевізорі на репортаж про матч жіночих команд Україна – Північна Ірландія (на додачу до решти неприємних вражень, наші дівчата ще й програли – 1:2) і згадав початок 70-х років, коли  прихильники і противники вели дискусію на сторінках спортивної преси щодо того, розвивати чи не розвивати його.
Сам належу до других, оскільки споглядання доволі огрубілих представниць кращої половини людства,  та ще й з типово чоловічими “футбольними” ногами, та ще й нерідко в стані люті – як на мене, не надто приємне (це ж саме стосується і участі “прекрасної статі” у змаганнях з важкої атлетики, боротьби і боксу). Пригадую, колись на засіданні міськвиконкому, присвяченому розвитку футболу, прозвучала думка, що жіночий футбол у нас  розвивається недостатньо. Подумалося тоді: і добре, що недостатньо. А ще краще було б, якби взагалі не розвивався. “Король спорту” може додати жінці чого завгодно, крім…власне жіночності. Коли у Олега Блохіна запитали, як він ставиться до жіночого футболу, той лише скорчив гримасу і махнув рукою. Справді,  вигляд 20 мужоподібних  жінок і дівчат, які бігають по полю і при цьому вправляються з м’ячем помітно гірше, ніж чоловіки, здатен швидше розбурхати грубі атавістичні інстинкти, ніж викликати насолоду від гри. Коли спортсменка приймає м’яч на груди, або ж коли він потрапляє їй в живіт, це видовище – не для витончених естетів і здебільшого  викликає нездоровий регіт і відповідного штибу коментарі на трибунах.  Наскільки відомо, скептично ставляться до жіночого футболу і багато хто з фахівців-медиків. Мабуть, це один з тих випадків, коли не варто зводити до абсурду питання рівності чоловіків і жінок – задля добра останніх. Допустимий виняток – жінки-арбітри, присутність котрих на полі здатна хоч трохи дисциплінувати гравців і змусити їх контролювати свої емоції.
“Але ж жіночий футбол входить до програми Олімпіад – скаже хтось, – що ж там у тому МОКу дурні сидять, не розуміють, що й до чого?” Так, він входить до програми Ігор. За останній час там поназбиралося багато чого, наприклад, абсолютно “інопланетний” для нас керлінг та інша спортивна екзотика. Але навряд чи це означає, що ми відразу ж маємо кидатися культивувати в себе біганину зі шваброю попереду схожого на пиловсмоктувач снаряду. Тим більше, що олімпійські медальні перспективи у цьому виді в нас, у порівнянні з давніми і визнаними майстрами цього заняття, зовсім “нульові”. А що як завтра до програми Олімпіад включать, приміром, біг наввипередки зі страусами? Або ж стрибки з парашутом з фіордів? Чи поїдання гамбургерів на швидкість?
Ігор ДУДА