Чи можна самотужки подолати проблему сказу?

                      Останнім часом у всіх на думці проблема, яка за короткий час стала світовою і в активне обговорення її включаються навіть особи, які за фахом далекі від медицини. Звичайно, що це коронавірус.
Та важливим є–не забувати, у тій ситуації проблем, які традиційно упродовж багатьох років існують поруч і теж залишаються не вирішеними. Тому вкотре  хочу порушити проблему сказу. Нагадаю, що це захворювання є зоонозним, тобто спільним для тварин і людей. Від нього у світі щороку помирають тисячі і навіть десятки тисяч людей.
В Україні, для покращення епізоотичної ситуації щодо сказу, упродовж 2018-19 років проводилась тотальна вакцинація лисиць. На ці заходи використані чималі кошти з Державного бюджету і позитивний результат не забарився. Так, якщо у 2018 році на території Тернопільської області  було зареєстровано 45 випадків сказу різних видів тварин, то у 2019 році – лише 26.   І це при тому, що загальна кількість проведених досліджень не зазнавала значних змін. Проте, випадки сказу були зареєстровані  на території 12-ти районів. Найбільше у Зборівському – 6, у Кременецькому, Теребовлянському, Чортківському і Шумському – по 3 випадки. Занепокоєння викликає те, що із числа захворілих тварин, 4 припадає на корів (2–у Кременецькому та по одному – в  Гусятинському і Чортківському районах). За рік більшість неблагополучних пунктів щодо сказу, включаючи перехідні із попереднього року, були оздоровлені і станом на 01.01.2020 року їх залишалось лише 7.
Та, незважаючи на всі зусилля, які здійснює Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області та установи ветеринарної медицини, до розв’язання проблеми ще далеко. І на те є вагомі причини. Якщо в останні роки популяція лисиць в області, за свідченням працівників лісових господарств і товариств мисливців і рибалок, помітно знизилась, то про кількість безпритульних (бродячих, бездоглядних) домашніх тварин і годі говорити. А саме вони поширюють хворобу в населених пунктах і несуть найбільшу загрозу здоров’ю та життю людей. Свідченням цього є той факт, що за 2019 рік по області зареєстровано 850 покусів, нанесених людям домашніми м’ясоїдними тваринами, 212 з яких нанесли саме безпритульні тварини. І вже за І-й квартал 2020 року в області зареєстровано 132 покуси, в тому числі 44 від бродячих тварин, які звісно, що не були вакцинованими від сказу. Варто також врахувати, що далеко не всі громадяни, хто потерпав від покусів, зверталися в медичні установи. Така вже ментальність у наших людей.
Яка ж ситуація щодо сказу в поточному році? Протягом першого кварталу в області вже зареєстровано  чотири його випадки – Підволочиський район-кіт, Кременецький район-лисиця і м.Тернопіль – 2 випадки у безпритульних собак. Особливо прикро, що один із захворілих собак перед тим наніс спровоковані покуси місцевому жителю. Рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при виконкомі Тернопільської міської ради, на місці спалаху захворювання (вул.Спортивна), введено карантинні обмеження і спеціалісти Тернопільської міської державної лікарні ветеринарної медицини проводять оздоровчі заходи. Варто зазначити, що останній випадок сказу в Тернополі мав місце у липні 2018 року, коли хворобу було діагностовано у безпритульного кота, а сказ собак не реєструвався із 2012 року. Громадянин, який отримав покус, звернувся в медичну установу і зараз проходить курс профілактичного антирабічного лікування.
Втім часто доводиться спостерігати, коли дорослі люди, не кажучи вже про дітей, контактують з бездоглядними тваринами, підгодовують їх та гладять, а на зауваження про небезпеку не лише не реагують, а ще й обурюються. Вважаю не зайвим нагадати, що за останні 10 років в області мали місце два смертельні випадки людей від сказу. І обидва можна було б відвернути, якби ті дві особи не контактували з невідомими тваринами, або хоч би,  отримавши покуси, вчасно звернулись за медичною допомогою.
Служба ветеринарної медицини щороку вакцинує в області від сказу       120-130 тис. собак і більше 40-а тис. котів, а також, за необхідності, тисячі інших видів тварин. Проте, проблема залишається відкритою.
Та чи можна лише зусиллями ветеринарних спеціалістів вирішити в області проблему сказу? Звісно, що ні. Тут потрібні сприяння і підтримка органів місцевого самоврядування, але найголовніше розуміння проблеми населенням. І лише за умови такого розуміння і взаємодії справу можна значно покращити і максимально наблизитись до її розв’язання.
 
Начальник відділу організації протиепізоотичної роботи  Головного управління Держпродспоживслужби  в Тернопільській області                                                      Володимир Марків