Чому сьогодні всі жителі Тернопільщини мають запалити свічку пам’яті о 16.00

«Хлібчика…» шепотіли востаннє дитячі вуста…

Бозю, що там у тебе в руці?

Дай мені Бозю хоч соломинку,

Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш мій Бозю – я ще дитинка…

…Ой, засни, моя дитино,

Як заснула вся родина.

Спи, синочку, і прости,

Та вже їсти не проси.

Голод більше не дістане –

Скоро сон міцний настане.

Думки в голові, як цвяхи

І снують, мов ті мурахи.

Пригорну тебе, синочку,

Поховаю у садочку.

Ой! За що ж це мені, люди?!

Син перед очима всюди.

Він не виросте ніколи,

Не ходитиме до школи

Не народяться онуки,

Не зігріють бабі руки.

Ось і все… сина немає.

Тепер він мене чекає

Вже іду до тебе, сину

Зачекай іще хвилину…

…Варто знати і пам’ятати, що перша спроба організації штучного голодомору  більшовиками була здійснена у нас – на Тернопільщині під час так званої політики «воєнного комунізму» Галицької Соціалістичної Радянської Республіки» і т. зв. уряду «Галревкому» (липень – вересень 1920 р.), за спогадами наших краян та істориків, краєзнавців, зокрема В. Вериги – у цей час, в Тернополі щодня хоронили померлих від голоду. І це у час, коли збирали врожаї! Що й казати, якщо у таких хлібних районах як Борщів, Бучач чи Гусятин також були зафіксовані смерті від голоду… Слава Богу, що тоді більшовиків прогнали, бо наслідки цієї політики були б катастрофічними.

Тому у 1932–1933 рр. усі українські громадські організації краю, здебільшого яких очолювали священики робили все для порятунку братів за Збручем…

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921–1923, 1932–1933 і голод 1946–1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932–1933 років. У пікові місяці Голодомору щохвилини в Україні помирало 20 людей.

Голодомор 1932-1933

Убивство голодом стало добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією комуністичного керівництва. Передусім, в українських селян було відібрано вирощене ними зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками були відібрані останні крихти хліба. На початку 1933 р. забороною виїзду із охопленої голодом республіки селян було позбавлено останніх надій на порятунок…

Здавалось би, режим досягнув свого. Українське село змовкло. «Паска… а на селі людей і не бачити. Раніше було веселилися люди. Гойдалки, гармоні, забави всілякі, а сьогодні всюди смуток і голод», – писав у квітні 1933 р. у своєму щоденнику Іван Білоус із Харківщини.

Але Голодомор не зламав Український народ. Мільйони українців, виживши у Голодоморі, навчали своїх дітей і онуків шанувати хліб, як найвищу цінність, піднімати і цілувати кинутий на землю окраєць; цінувати людську доброту і мріяти про свободу.

Нині у нас на Тернопільщині є пам’ятні хрести-знаки на пам’ять про замордованих голодомором у селах: Біла, Мушкатівка, Русилів, Ангелівка, Борщівка, Вага, Пищатинці та ін.

У Тернополі мітинг-реквієм розпочнеться в суботу, 27 листопада, о 15:30???, на Театральному майдані міста. Духовенство відслужить панахиду за померлих. А о 16-й годині розпочнеться хвилина мовчання.

Традиційно в цей день відбуватиметься й акція «Запали свічку». Долучитися до неї зможуть усі охочі, засвітивши на підвіконні свого помешкання вогники лампадок.

Мільйони людських життів, сотні тисяч невинних дитячих душ… вони волають до нас про пам’ять…