Чому більше не обіймаються два Андрії?

Возрадуйтеся, шановні українці. Принаймні ті з вас, які голосять до посиніння про те, що Україну нищать корупція, блат і кумівство. Ця непорушна, здавалося б, стіна нашого життя дала тріщину. Як мінімум, два відомі куми побили горщики і тепер, схоже, шансів на те, що один з них щось робитиме для іншого – як у нас заведено, на шкоду загальній справі – значно поменшало. І обійматися на публіці з по-українськи щирими посмішками вони вже не будуть. І святковими SMS-ками вони, боюся, тепер теж не обмінюватимуться. Ось так…
Одразу зазначу: я не належав до тих шанувальників футболу, котрі шкодували, що Андрій Шевченко несподівано оголосив про відставку з поста головного тренера збірної країни. Як на мене, здобутками стосовно побудови гри (залишимо осторонь суто формальне потрапляння збірної у вісімку кращих за підсумками Євро-2020) він ніскільки не перевершив попередників. А коли доходило до справді вирішальних поєдинків з топовими командами, то отримував свої «законні» 0:4, як до нього це траплялося з Блохіним (0:3 у чвертьфіналі з Італією на ЧС-2006) і Фоменком (0:3 з Францією в плей-офф до ЧС-2014). Але коли почалася вся ота колотнеча з посадою головного коуча збірної, стало трохи цікаво: це Шевченко не хоче чи його не хочуть? Спершу з’явилася інформація від УАФ про те, що Андрій Миколайович має намір спробувати себе в роботі з якимось клубом (хоча черга до нього наразі ще не вишикувалася). Як ведеться в таких випадках – подяка за роботу, побажання успіхів і сподівання, що життєві стежки ще перетнуться. Відтак почався гарячковий пошук нового наставника для збірної, що врешті-решт закінчився призначенням на посаду Олександра Петракова. Щодо здобутків, то він наразі продовжує справу «паперєдніка»: до трьох нічиїх Шевченка у відборі на ЧС-2022 додав дві свої. Аж тут раптом вже колишній тренер «націоналки» вирішив озвучити свою версію всього того, що відбулося. У конференц-залі престижного київського готелю в оточенні двох італійських помічників Андрій Миколайович повідомив, що йти з поста боса збірної він наміру не мав, однак пропозиції продовжити роботу від УАФ так і не дочекався.
Версія Шевченка дещо не в’язалася з оприлюдненою раніше позицією УАФ, отож шановна організація вустами  генерального секретаря Юрія Запісоцького одразу ж визнала за потрібне повідомити, що пролонгувати контракт із Шевченком і його італійськими помічниками таки планувалося, всі необхідні бюрократичні процедури були виконані, однак відповіді від сеньйора Андреа (чи сера Ендрю – залежно від того, ким більше вважає себе нині уродженець села Двірківщина на Київщині), на жаль, так і не отримали.
Відчувається: якийсь величезний чорний котяра пробіг між двома Андріями. Настільки величезний, що вони нині не спілкуються, а на матчі Україна – Франція сиділи на відстані, яка значно перевищувала рекомендовану нині соціальну.
На чийому боці правда – розібратися нелегко. Можливо, варто запропонувати обом сторонам зійтися на чомусь схожому на ринг у одній з численних студій і там на очах у публіки викласти свою позицію? Хоча вирішального значення це не матиме – у збірної вже є в.о. тренера, а його досягнення у матчах кваліфікації принаймні не поступаються тим, які мав Шевченко. Але було б цікаво з’ясувати, хто каже правду, а хто – лукавить.
Наразі це не зовсім ясно. Зате ясно одне – щирих обіймів між двома кумами Андріями публіка навряд чи скоро побачить. Якщо з цього раптом почалося б викорінення кумівства в Україні (не відіграло воно в цьому випадку своєї ролі), то цю історію можна лише вітати…
Ігор ДУДА